Атомна енергетика в Україні - поза конкуренцією

Член-кореспондент НАНУ Віталій Шелест: атомна енергетика в Україні - поза конкуренцією

Минулий рік став знаковим для української атомної енергетики. У галузі розпочато реалізацію проектів з будівництва третього і четвертого енергоблоків Хмельницької АЕС, а також з будівництва заводу з виробництва ядерного палива.

Масштаб цих подій важко усвідомити без аналізу глобальних тенденцій світової атомної енергетики, особливо після аварії на Фукусімі. Про перспективи атомної енергетики в Україні інтерв’ю члена-кореспондента Національної академії наук України Віталія Шелеста.

— Віталію Петровичу, минулий рік виявився багатим на події в українській атомній енергетиці. Зокрема, було укладено договір на добудову 3-го і 4-го енергоблоків Хмельницької АЕС та розпочато будівництво спільного російсько-українського заводу з виробництва ядерного палива для потреб АЕС України. Як ви ставитеся до цих подій?

— Почну з 3-го,4-гоблоків Хмельницької станції. Світовий досвід показує, що обирати партнера, який володіє технологіями в ядерній галузі, потреба такого, який надійно дотримується термінів і має досвід у будівництві, як на своїй території, так і в інших країнах. “Росатом” є саме таким партнером, адже веде будівництво на перевірених часом енергоблоках типу ВВЕР у багатьох країнах, зокрема, й в тих, що межують з Україною. Наприклад, в Білорусі та Словаччині. І поки що “Росатому” вдавалося будувати енергоблоки у встановлені терміни і за встановлені гроші. Тому вважаю, що Україна не прогадала з вибором підрядника. Якщо говорити про завод з виробництва свіжого ядерного палива в Кіровоградській області, то цей проект є прикладом саме технологічного співробітництва між двома країнами. І роль України в цьому проекті — найактивніша. Адже крім урану і технологій його видобутку, в Україні створено практично повний технологічний цикл, що стосується цирконієвої промисловості. А Росія володіє технологіями збагачення урану. Тому цей проект — це приклад вигідного технологічного співробітництва. До того ж, я не виключаю, що на відповідному етапі розвитку, в поле зору тих, хто зацікавлений в продукті цього заводу, увійдуть треті країни. Це станеться тоді, коли запрацюють енергоблоки з ВВЕР, про які я говорив раніше — в Білорусії, Туреччині, Словаччині. Переконаний, що незабаром до цього списку також приєднаються Болгарія і Чехія. Тоді Україна зможе постачати паливо власного виробництва і в ці країни.

— Як ви вважаєте, у зв’язку з введенням в експлуатацію заводу чи зміниться політика диверсифікації постачальників ядерного палива, що реалізовується сьогодні Україною і низкою інших східноєвропейських країн?

-Допускаю, що ринок палива зміниться позитивно, тому що на ньому будуть грати два конкуруючих гравця. Хоча у них буде спільний акціонер, конкуренція стане можливою за рахунок економії на транспортних витратах, розвитку програм сервісного та гарантованого обслуговування, утилізації відпрацьованого ядерного палива. Адже краща диверсифікація — це локалізація. Україна вибрала абсолютно правильну стратегію розвитку власного паливного виробництва не тільки через очевидну економічну вигоду, але й через інтерес до розвитку у себе в країні атомної науки.

— До речі, щодо відпрацьованого ядерного палива... Це питання особливо набуває актуальності, коли мова заходить про постачальників ядерного палива, тому що коректний розрахунок вартості палива можливий тільки при обліку витрат і на його переробку та зберігання. Як сьогодні в світі вирішується проблема переробки та зберігання ядерного палива? І яку політику у цьому плані необхідно вести Україні?

— Є два підходи до вирішення цієї проблеми. Одні постачальники палива забирають його назад до себе на переробку та зберігання, а інші — пропонують країнам будувати у себе комплекси зі зберігання відпрацьованого ядерного палива або безпосередньо поряд з АЕС, або на спеціальних майданчиках. Росія, наприклад, ввозить назад паливо, яке поставляє на АЕС за кордон. Хоча російські потужності з переробки цього продукту перевантажені сьогодні — тривають роботи по їх розширенню. Зважаючи на цей факт, тема будівництва власних українських потужностей зі зберігання відпрацьованого ядерного палива, нехай навіть тимчасово, але досить надійно, знаходиться сьогодні на порядку денному. Однак, все це не вирішує проблему на стратегічному рівні, тому що з такими сховищами ми протягнемо 50 років від сили, а далі проблему все одно треба буде вирішувати.

— На Вашу думку, що ж робити у такому випадку?

— Переходити на реактори4-гопокоління. Конкретно — на реактори на швидких нейтронах. Вони “спалюють” уран238-й,що становить значну частину відпрацьованого ядерного палива від реакторів типу ВВЕР. Щоправда , тут варто уточнити, що від роботи “швидких” реакторів також утворюються відходи. Але це мізерні обсяги в порівнянні з тим, з чим ми стикаємося сьогодні.

— А наскільки вперед просунулася сьогодні наука щодо освоєння технології реакторів на швидких нейтронах?

— Теоретично питання про будівництво реактора на швидких нейтронах розроблено досконально. Але є інше важливе питання — це економіка. Щоб бути рентабельним, реактор повинен мати значну потужність. Росія тут знаходиться попереду решти світу. У Росії успішно працює промисловий зразок “швидкого реактора” — БН-600 на Білоярської АЕС. БН-800 будується і повинен запрацювати в 2014 р. Ну і коли буде створений БН-1200, то тоді можна буде і потрібно переходити на реактори IV покоління — на нову технологічну платформу.

— Сьогодні в Україні на порядку денному — питання про нову енергетичну стратегію країни. Як ви вважаєте, які повинні бути стратегічні орієнтири в українського ядерного проекту?

— На початку2000-хроків фахівцями Національної академії наук України була ціль — забезпечити дворівневість в розвитку атомної енергетики. Тобто в інтересах країни одночасно будувати заміщуючі потужності по технології ВВЕР, а нову генерацію — за технологією БН. Ця ідея була потім схвалена на всіх рівнях влади, включаючи Раду національної безпеки і оборони та Кабінет Міністрів. Не бачу причин від неї відмовлятися.

— Сьогодні все частіше звучать експертні думки про те, що країні, навпаки, необхідно сконцентруватися на традиційній енергетиці і розвивати вугільну промисловість. Ви згодні з такою точкою зору?

— Ні, я з цією концепцією абсолютно не згоден. Найдешевше було б взагалі, що називається, свічку палити або тріску. Для цього майже ніяких витрат не потрібно...Що називається — технології відпрацьовані нашими предками за кілька тисяч поколінь. Це жарт, звичайно, але якщо говорити серйозно, то, вугільний напрямок у всьому світі справді має тенденцію до розвитку, але це, як мовиться, не від великого щастя. У сукупності, витрати від вугільної промисловості на порядки перевищують усе, що було свого часу запропоновано людству атомною галуззю, включаючи навіть важкі аварії. По-перше, мільйон тонн видобутого вугілля — це в середньому на земній кулі одне життя шахтаря, а в Україні, на жаль, ще більше, тому що шахти у нас старі, обладнання зношене, техніка безпеки бажає кращого. Якщо все це усувати, то вклад в модернізацію вугільної промисловості переважить вигод від неї. Тому говорити про будь-які вигоди, як на мене, не варто. До того ж, активізація вугільної генерації може призвести до заторів на залізницях, що негативно відіб’ється і на транспортній галузі України. Тому мені здається, що ядерний напрямок поза конкуренцією. Але, як кажуть, потрібно всі можливості використовувати. Тому вугільна промисловість в Україні все одно буде розвиватися.

— Проте низка європейських країн все ж ухвалюють рішення про відмову від атомної енергетики?

— Європейські країни різні бувають. У тій же Франції 80% електроенергії виробляється на атомних станціях і нічого, хоча вони так само чутливі до питань безпеки та екології. Деякі країни мечуться від заборони атомної енергетики до її форсованого розвитку. Гарячі дебати на цю тему, наприклад, відбуваються в США. Там сидить значна кількість людей, малокомпетентних, які приймають такі, я б сказав, катастрофічні, в тому числі і для американців, рішення. Наприклад — закриття проекту з будівництва підземного сховища відпрацьованого ядерного палива та високоактивних радіоактивних відходів в Юкка Маунтейн, в Неваді. Або припинення фінансування, після декількох мільярдів доларів витрачених на коллайдер, який мав би перевершити нинішній відомий, європейський Великий адронний коллайдер в ЦЕРНі. Тобто вони теж чинять дурню, хоча в цілому, програма Департаменту по енергетиці, під егідою якого знаходиться атомна енергетика в уряді США, досить розумна і виважена. Однак, коли США вступили в еру атомного ренесансу і почали у себе програму розвитку, то в ній виявилися нові проблеми. Справа в тому, що американська система делегує конкретні рішення на рівень приватного бізнесу. І тут вже реноме атомної енергетики залежить від сумлінності і підготовленості виконавця. Скажімо, на сьогоднішній день провідний американський концерн — Westinghouse — продемонстрував не дуже високий рівень відповідальності, зокрема, і перед американцями, пов’язаний з тим, що він не встигає побудувати в строк свій реактор АР-1000, та ще й роздувають кошторис до нього. Це підриває репутацію американської ядерної промисловості. А враховуючи, що Америка, все-таки у всьому світі продовжує вважатися одним з лідерів, якщо не провідним лідером високих технологій, то підривається репутація ядерної галузі в усьому світі, і в першу чергу в країнах, де той самий Westinghouse бере участь в тендерах.

— Однією з тенденцій атомного ренесансу в світі стала увага до неенергетичних ядерних технологій. Як Ви вважаєте, коли можна і чи можна очікувати проривів в цих напрямках і знову ж яка їх роль в Україні?

— Почну з ядерної медицини. Ядерна медицина — це один з найбільш ефективних способів прикладного застосування ядерної фізики і ядерних технологій. Дуже багато сьогодні є методик лікування таких важких захворювань, як онкологічні. Тут використовуються ізотопи як для діагностики, так і для лікування. Новизна ж полягає в тому, що сьогодні ми навчилися виробляти більш “чисті” ізотопи, які менш небезпечні для здоров’я. Зараз також застосовуються, що раніше було складно зробити, пучки адронів, тобто важких ядерних частинок. На відміну від рентгенівського випромінювання або гамма-променевої терапії пучок протонів на шляху практично не розсіюється і не взаємодіє з речовиною. І тільки на кінцевому етапі своєї траєкторії він повністю виділяє всю енергію. Тоді як гамма-промені, які активно використовуються при лікуванні сьогодні, випалюють все по дорозі, а не тільки пухлинну клітину, на яку вони націлені. Таким чином, пучок адронів можна прицілити так, що по дорозі він проникне без наслідків через живу тканину, і вразить саме ту клітинку, на яку був націлений. Це один з головних напрямків. Що може Україна тут? Досить багато... Тому що, в Україні є дуже потужний центр в Сумах, в Інституті прикладної фізики. Академік Володимир Юхимович Сторіжко — керівник, директор цього центру багато років працює в цьому напрямку. У цих колег є дуже серйозні досягнення і готовність створити у себе в області інноваційний кластер ядерної медицини. Це радує...

Джерело: УНН