Згадаймо тих, кого забули
Згадаймо тих, кого забули
14 грудня — день вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС
Згадаємо всіх, хто загинув, життя до краплини віддав, хто серцем своїм Батьківщину й родину свою захищав…
Кажуть Володимир Іванович Феськов, Василь Васильович Самулік, Роман Олександрович Федчук та Микола Володимирович Гладіч. Їх об’єднує те, що не один десяток років віддали вони Рівненській АЕС, успішно трудяться тут і донині. А ще усі четверо мають статус учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, відпрацювавши у 1986 та 1987 роках по декілька вахт.
Дехто з них пам’ятає цю станцію ще «живою», адже доводилося брати участь у монтажі її блоків. Як, наприклад, інспектор з охорони праці ЦК Атомпрофспілки Микола Гладіч свого часу облаштовував четвертий енергоблок, працюючи у «Воронежатомремонті». А у вересні—жовтні 1986-го був старшим вахти групи монтажників, яка ліквідовувала наслідки аварії.
Доаварійну ЧАЕС пам’ятає і Роман Федчук, який уже 16 років працює в енергоремонтному підрозділі на дільниці відновлення та спеціального оснащення. А до цього майже 15 років трудився у «Южтеплоенергомонтажі», у субпідрядній організації, яка будувала і четвертий енергоблок Чорнобильської атомної. А ще раніше, у 1982-му, Роман Олександрович влаштувався працювати на цю електростанцію відразу після служби в армії. Запам’яталося йому красиве місто Чорнобиль, розкішні села і чудова природа навколо. У червні 86-го приїхав з колегами уже на ліквідацію наслідків аварії. «Ми відсікали у транспортному коридорі третій блок від четвертого, де стався вибух, — розповідає Роман Федчук. — Стіни понівечені, поруч — труба, що і зараз стирчить над зруйнованим блоком. У небезпечній зоні перебували по 8—10 хвилин, не більше, спецодяг міняли нам по три—чотири рази на день. З нашого ЮТЕМу у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС брали участь майже всі працівники, деякі по два-три рази. Багатьох уже немає на цьому світі. Я досі не знаю, скільки берів тоді «набрав». З дуже активної зони нас переводили в інші місця на станції...»
Слюсар-ремонтник цеху з ремонту тепломеханічного устаткування ЕРП, голова цехкому Володимир Феськов розповів, що в ніч вибуху на ЧАЕС повертався з вахти на цій станції додому, він тоді працював у «Енергоспецбуді» монтажником-бетонником, будували градирні. «Наступного дня, зайшовши у Кузнецовську до магазину, здивувався, коли зустрів товаришів, які змінили нас на вахті на ЧАЕС, вони й розповіли про те, що сталося на станції, через що вони так швидко повернулися додому. У нашому місті ще ніхто нічого не знав, лише через три дні почала з’являтися інформація у ЗМІ, — каже Володимир Іванович. — А першого травня перші бригади поїхали на ліквідацію наслідків аварії. В основному це були монтажники з ЮТЕМа. Я потрапив на ЧАЕС у серпні 1987 року, дві вахти був там, на той час працював уже в «Курськенергоремонті». У нас на дільниці з 87 людей — 67 ліквідаторів. З 1987 по 1996 роки я ще разів десять був на Чорнобильській АЕС у відрядженнях, по два рази на рік доводилося приїжджати туди».
Дві вахти відпрацював у 1988 році на зруйнованій ЧАЕС і електрослюсар найвищого, VII розряду, цеху з ремонту електротехнічного устаткування ЕРП Василь Самулік. Був там на ремонті генераторів, вимикачів. Згадує тих, з ким довелося тоді працювати, на жаль, багато з них уже пішли з життя, померли від онкології.
«Ще за Союзу якось звертали увагу на нас, а зараз ми нікому не потрібні, — підсумовує розмову Володимир Феськов. — Навіть премій ніяких не дають. Останній раз виділяли учасникам ЛНА на ЧАЕС по 150 грн., коли директором РАЕС Микола Фрідман був. Але ми знаходимо можливість пом’янути своїх товаришів...»
Людмила Гап’юк