Головний напрям діяльності вашої профорганізації?

2024, 12
   

Ветерани «тихої ядерної»

26.04.2024

Ветерани «тихої ядерної»

«Товариство ветеранів-інвалідів ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС» стало першою в СРСР профспілковою організацією, яка почала дбати про захист прав ліквідаторів та його законодавчу базу. Сьогодні активісти організації продовжують підтримувати своїх колег. І… продовжують вважати катастрофу на ЧАЕС для себе такою, що триває й досі.

Володимир Петрович Кобчик, очільник ГО «ТВІЛА ЧАЕС», каже, що переживає вже третю війну. Про першу, Другу світову, у хлопчика, народженого за три роки за початку воєнних дій у нашій країні, лишилося небагато спогадів – хіба про те, як він з іншими дітьми ховався в селі на печі від німців, що зайшли до хати з величезним собацюрою. Третя війна, нинішнє вторгнення, спонукає ветерана до дій: Володимир Петрович пишається тим, що організація чорнобильців уже не раз спромоглася на те, аби зібрати кошти на допомогу ЗСУ. Друга ж,  «тиха ядерна війна», як називали поміж собою атомники вибух на ЧАЕС, для колишнього співробітника станції триває й сьогодні. Адже кожного разу втрата друзів, колег, близьких, які брали участь у подоланні наслідків катастрофи, відгукується в серці болем.

Громадська організація не забуває жодного з товаришів. Усі 1811 імен – від перших двох хлопців, Валерія Ходемчука і Володимира Шашенока, які загинули в ніч на 26 квітня 1986 року, і до немолодих уже людей, які покинули цей світ нещодавно, – дбайливо вписані у товстелезний альбом. І коли Володимир Петрович бере книгу та розповідає про неї, його голос тремтить від пронизливих переживань.

Катастрофа у благодатний день

Ми розмовляємо з Володимиром Петровичем Кобчиком та його колегою Борисом Павловичем Катюшиним у прекрасний квітневий день, коли Київ вкриває щедрий весняний цвіт. Контраст між чудовою погодою та страшною звісткою на події на ЧАЕС – це якраз те, про дуже часто згадують, розповідаючи про 1986 рік.

«Тоді було навіть тепліше, ніж зараз, – зазначає Борис Павлович. – Я пам’ятаю дітей, які радісно вовтузилися в калюжах, що залишалися після поливу вулиць. Вдень населення ще нічого не знало про катастрофу, лише під вечір поповзли чутки, люди з вуст в уста передавали тривожну новину.

От тільки радіація не знає кордонів. У нас, до речі, навіть приказка така була про людей: «Прямий, як радіація!» Вочевидь, забруднення «попрямувало» далі. І якби не повідомлення звідусіль, навіть із далекої Японії, про фіксацію аномального підвищення радіаційного фону, хтозна, чи зізналася б верхівка країни в тому, що відбулося».

Замовчування катастрофи в перші дні перед населенням без перебільшення можна назвати злочином. Замість того, щоб терміново евакуювати людей із зони забруднення, влада удавала, ніби нічого не відбувається. Понад те, у Києві, якому також дісталося вдосталь радіоактивних опадів, людей традиційно зганяли на першотравневу демонстрацію. 

Брехня радянської системи

А жертвами гри в мовчанку перед світом стали співробітники ЧАЕС. 

«Зізнатись у тому, що наші ядерні реактори не є найкращими у світі? Та нізащо! – вигукує Володимир Петрович. – Саме тому академіка Валерія Легасова, який був призначений членом комісії з розслідування причин аварії, змусили на доповіді в МАГАТЕ в серпні 1986 року звинуватити у катастрофі персонал станції.

Між тим, як стало відомо з розсекречених пізніше протоколів засідання Політбюро ЦК КПРС 3 червня 1986 року, верхівці були відомі справжні причини аварії: конструкція реактора була недопрацьована, система управління захисту виявилася недосконалою. Не було виключено можливість «розгону» потужності реактора. Якщо навести найпростіше порівняння – це подібно до того, якби в автомобілі тиснули на гальма, а він натомість тільки пришвидшував рух.

І попри те, що справжні винуватці катастрофи відомі, ми й досі подекуди можемо чути від деяких некомпетентних персон: «Чого вам, співробітникам ЧАЕС, жалітися? Ви ж самі й улаштували все це!»

Ціною життів, ціною здоров’я

Між тим, страшно навіть уявити, що могло б статися, якби не героїзм працівників Чорнобильської станції. Керівництво країни це усвідомлювало. Команда із Москви, яка прилетіла в Україну 29 квітня, переконувала співробітників ЧАЕС: «Рятуйте! Не розбігайтеся!» Посадовці знали, про що говорили. У 1982 році відбулася пожежа на Вірменській АЕС. Її працівники, не зважаючи на обіцяну грошову винагороду, покинули станцію.

Аби втримати персонал, чорнобильцям також пообіцяли солідні виплати.  Володимир Іванович Долгих, третя за ієрархією особа в оперативній комісії політбюро з координації рятувальних робіт на ЧАЕС, сказав: «Певно, тільки я розумію, якого масштабу катастрофа тут сталася. Давайте не торгуватися, дамо по десять окладів!» Щоправда, в підсумку запропонували половину – зарплату, збільшену вп’ятеро. Чи залишилися б співробітники, якби не зробили такої грошової пропозиції?

«Нічого б не змінилося! Ніхто тоді не думав про гроші та інші винагороди. Ми вважали, що виконуємо свій обов’язок!» – переконаний Борис Павлович.

«Працівники ЧАЕС були першими, хто взяв на себе удар, розпочавши гасити пожежу в машинному залі. І надалі наші співробітники продовжували відповідати на виклики. Когось відпускали, потім знову викликали… Але був основний кістяк –­ це приблизно 1600 осіб, які не покидали АЕС, хіба що перебралися жити подалі, у поселення, сконструйоване з каркасних будиночків», – розповідає Володимир Петрович.

Гідні найвищих відзнак

Важко сказати, чи всі ті, хто ухвалив сміливе рішення залишатися, усвідомлювали ймовірні  наслідки для себе. Тоді люди збагнули інше – вони розуміли масштаб катастрофи і те, що сценарій розвитку подій міг бути у сотні разів гіршим.

«Перший і другий блоки ЧАЕС хоча б знаходилися в окремих будівлях. Третій і четвертий стояли поруч, як брати-близнюки, – пояснює Володимир Петрович. – ­ І якби розпечена маса пропалила хрестовину, на якій стояв четвертий реактор, та потрапила в розташований внизу басейн-барботер, стався б вибух, який  напевно стер би з лиця землі всю станцію. Катастрофічного викиду пару та його наслідків вдалось уникнути завдяки нашим колегам, яких потім ЗМІ назвали «водолазами». Вони  спустилися під реактор і вручну зрушили засуви, аби спустошити басейн. За це Олексію Ананенку, Валерію Беспалову та Борису Баранову (посмертно) у 2019 році присвоїли звання Героїв України. Якщо ж говорити про всі відзнаки, то 438 членів нашого товариства мають високі нагороди СРСР, 189 – українські нагороди.

Увічнення пам’яті

У розмові з ветеранами розповіді про кризові моменти ліквідації чергуються з ностальгічними спогадами про щасливе життя до катастрофи, спогади – з обговоренням нагальних питань. Володимир Петрович готовий годинами розповідати про дітище «ТВІЛА ЧАЕС», меморіальний комплекс «Героям Чорнобиля» на Троєщині в Києві. Він пам’ятає, хто і коли посадив кожне з дерев, завдяки яким колишній закинутий пустир перетворюється на розкішний парк. Він знає, яким глибоким символізмом сповнений кожний з арт-об’єктів на території комплексу.  Ось – фігура Прометея, збудована як пам’ять про скульптуру міфічного героя, що стояла у Прип’яті. Її хотіли забрати з собою, однак споруда була настільки опроміненою, що її довелось утилізувати. Ось – Алея пам’яті. На жаль, на те, щоб увічнити пам’ять кожного героя-ліквідатора, не вистачить місця, тож кам’яні стели нагадують про населені пункти, позначені катастрофою. Ось – ротонда, якою по колу біжать віршовані рядки інженера-чорнобильця…

Ініціатори меморіалу тішаться: нехай цей парк буде радістю наступним поколінням! Та все ж найголовніше, що вони передають у спадок – це наша земля, врятована від куди більш масштабного лиха, ніж це відбулося 1986 року.

                                                                                  Любов НАТОЧІЙ

 

Читайте також:

11.06.2024
Профспілка підтримує трудовий колектив
Профспілка підтримує трудовий колектив
Суперечності між Міністерством енергетики України і Київським науково-дослідним та проєктно-конструкторським інститутом «Енергопроект» (КІЕП), який працює над комплексними проєктами будівництва...
04.06.2024
Мирний атом: від розщеплення до приручення
Мирний атом: від розщеплення до приручення
Кожної третьої суботи травня в Україні відзначають День науки. Як ніде в іншій сфері діяльності, наука присутня в атомній...
02.05.2024
Профспілки, святкуючи Першотравень
Профспілки, святкуючи Першотравень
Цього року близько чотирьох мільярдів людей у більш ніж 40 країнах світу матимуть можливість взяти участь у виборах. Це...
01.05.2024
Українським атомникам аплодували
Українським атомникам аплодували
Програми галузевого навчання та розвитку – невід’ємна складова співпраці Енергоатома з Паризьким центром Всесвітньої асоціації операторів атомних електростанцій...
останні публікації
24.06.2024
Міжнародна солідарність
З 18 по 20 червня 2024 року у Палаці парламенту в Бухаресті (Румунія ) проходив 11-й Конгрес Європейської федерації...
22.06.2024
Підтримка профорганізацій, які під окупацією
Семінар із такою назвою відбувся на початку червня у Львові за підтримки і фінансування Фонду ім. Фрідріха Еберта. Для...
23.06.2024
Одноденний заробіток кожного працівника - на ЗСУ
Акція «Допомога захисникам України» триває. Колектив Південноукраїнського енергокомплексу за рахунок відрахувань одноденних заробітків продовжує надавати підтримку військовим частинам,...
22.06.2024
Power to Union Youth
Під таким лозунгом наприкінці травня в Німеччині відбувся міжнародний молодіжний кемпінг, організований Європейською Конфедерацією профспілок і Конфедерацією німецьких профспілок....
21.06.2024
Парк техніки на Хмельницькій АЕС посилено
Будівельний кран має U-подібну стрілу, його максимальна вантажопідйомність становить 55 тон. Попри свої габарити, швидкість пересування машини може досягати...