Головний напрям діяльності вашої профорганізації?

2024, 10
   

Щоб українці щасливо жили під мирним небом

08.04.2024

Воюємо заради того, щоб українці щасливо жили під мирним небом

Продовжуємо знайомити читачів з історіями мужніх захисників. Герой нашої сьогоднішньої публікації – жовтоводець Артем Пікущенко, який з перших днів повномасштабного вторгнення захищає рідну Україну. Бойовий шлях Артема пролягав різними маршрутами: Тростянець та Охтирка на Сумщині, потім – район Барвінково на Харківщині. З серпня 2022 року – Донеччина (Бахмут, Соледар, Сіверськ). Як менеджер та психолог справлявся з бойовими завданнями артилериста та стрілка-снайпера – наш співрозмовник розповів пресслужбі ДП «СхідГЗК».

Артем народився у родині жовтоводських лікарів, дитинство та юність пройшли у Жовтих Водах. Навчався у школі №12, ІП «Стратегія», а згодом здобув вищу освіту психолога у Запорізькому Національному Технічному Університеті. Жив у Запоріжжі, як фізична особа – підприємець надавав психологічні послуги. Долучався до діяльності багатьох соціальних проєктів, гуманітарних місій. Співпрацював із БФ «Посмішка дитини», GIZ, ПРООН, ЮНІСЕФ, «Польська гуманітарна акція» тощо. Під час антитерористичної операції разом із колегами допомагав людям у Запорізькій та Донецькій області стабілізувати психологічний стан, подолати наслідки психологічних травм, спричинених бойовими діями. Починаючи з 2016 року, неодноразово бував у Бахмуті. Тоді він і думки не мав, що згодом штурмуватиме там позиції ворога з кулеметом в руках…

Наче сама Україна благословляла своїх синів…

Ранок 24 лютого 2022 року Артем зустрів у Запоріжжі. «Прокинувся від шуму літака, який пролетів над багатоповерхівкою, у якій я жив, - згадує наш співрозмовник. - Потім було чутно вибухи, адже того дня були «прильоти» по місту. Зранку я поїхав до сина (хоча ми з дружиною розлучилися, з дитиною постійно спілкуюся). Ми довго розмовляли, я намагався підібрати потрібні слова у тій ситуації. А після цього вирушив до ТЦКтаСП з твердим наміром – піти добровольцем до ЗСУ. Таких, як я, там зібралося чимало. Щодня ми приходили на 9 ранку та виготовляли «коктейлі Молотова» і виконували інші завдання, які нам давалися у військкоматі. У другій половині дня уходили додому – якраз була можливість завершити певні цивільні справи та внутрішньо налаштуватися, що я йду до Збройних Сил, щоб захищати себе, дитину, батьків, місто, Україну…

2 березня ми поїхали до військових частин. Зранку колона із семи автобусів вирушила містом. Раптом у вікно ми побачили літню жінку – років за 70. Вона стояла і плакала, хрестила нас усіх, наші автобуси, щось шепочучи. Ми зрозуміли, що вона нас благословляла на захист Батьківщини… Ця жінка наче символізувала нашу Україну, яка благословляє своїх синів… Це було настільки незабутнє видовище, яке просто розчулило нас усіх. І на очах чоловіків, які їхали в автобусі у невідомість, з’явилися сльози».

«Піт артилерії береже кров піхоти»

«Серед нас, «новобранців», не було людей із військовим досвідом, - розповідає Артем. - Психологи, інженери, каменярі, столярі, зварники, ремонтники, IT-шники… Особисто я не служив в армії, оскільки за станом здоров’я відносився до категорії «непридатний до військової служби у мирний час, обмежено придатний у воєнний час».

Нас почали розподіляти у різні частини, я був направлений до реактивного дивізіону солдатом. Спочатку оформили як водія взводу забезпечення, потім перевели до артилерійської батареї. Там я зустрівся з професійними військовими, які підказували, ділилися досвідом. У нас були офіцери, які пройшли АТО, та солдати, які воювали разом. Тобто уже злагоджений підрозділ.

Ми воювали на «Градах». Настрій був рішучий. Коли визначилися, хто поїде разом із командиром на бойові позиції, то всі просилися: «Візьміть мене!» Хотілося не тільки перевозити снаряди та заряджати машину, а бути максимально причетним до її роботи. Бачити, як вилітають снаряди, та чути по рації, що вони потрапили в ціль.

Я дуже добре розумію вислів: «Піт артилерії береже кров піхоти». Адже мій бойовий шлях спочатку був пов'язаний із артилерією, а пізніше – із піхотою. Вага кожного снаряду «Граду» – 86 кг. Заряджаються вони вручну. Скажу відверто – це дуже виснажливо. Особливо, коли бойові машини БМ «Град» працюють, є цілі, піхота потребує допомоги. Повний вихід комплекту реактивних снарядів із граду (їх 40 штук) – це 21 секунда. А ось зарядити снаряди, привезти їх транспортно-заряджаючою машиною – це окреме важке завдання. Під час певної реорганізації мого підрозділу я був переведений до піхоти стрільцем-снайпером. Під час боїв у Бахмуті ми переконалися, наскільки важлива допомога артилерії, яка відпрацьовує по нашим ворогам».

Коли бачиш обличчя ворогів…

«Під час самого бою немає страху, - розповідає Артем. - Емоції, почуття, напевно, відключаються. Більше остраху, коли ти тільки ідеш на якусь позицію, або перед штурмом. Коли не знаєш, що тебе очікує… Оця невідомість… Іноді хлопці починали панікувати. Треба було заспокоїтися, опанувати себе. А коли заходиш на позицію – в тебе уже немає почуттів, лише спрацьовують навички, якими володієш, та знання, яким тебе вчили. І ти маєш просто виконувати свою роботу.

Тричі я заходив у Бахмут… Тричі був поранений… Перший раз це сталося, коли ми штурмували ворожі позиції. Вони були зовсім близько - десь на відстані 15 метрів. Коли йшов ближній стрілецький бій, ми бачили обличчя ворогів… Куля влучила мені прямо у бронежилет на рівні грудної клітини. Бронік врятував моє життя, а його плита була розтрощена. Уламки полетіли в обличчя та посікли його. Я приклав сніг, щоб не заважала кров. Адже тривав бій, я був зі своїм кулеметом ПКМ (військові називають його «покемон»). І не міг зупинятися…

Уже потім мене оглянув медик, доправили до стабілізаційного пункту. Але вирішили уламки не видаляти, оскільки операція могла нашкодити…Згодом було поранення в руку, наступного разу - акубаротравма, закрита черепно-мозкова травма… Госпіталь – та й знову на Бахмут».

 

Підтримка земляків дуже цінна

Артем зарекомендував себе як мужній та відповідальний воїн. З часом його призначили головним сержантом взводу, а потім направили на навчання та присвоїли офіцерське звання – молодший лейтенант. Зараз наш земляк – офіцер групи психологічного супроводу та відновлення.

«Отже зі зброєю в руках зараз не воюю, - каже Артем. – Займаюся консультуванням бійців, направленням їх на відновлення, реабілітацію. Звісно, стали у пригоді мої професійні знання психолога. На рівні бригади є ще «група контролю бойового стресу». Офіцери цієї групи працюють з хлопцями, надають всі можливі психологічні інструменти, поради.

Велику підтримку нам надають волонтери. Практично щотижня до нас приїжджає пастор Роман Василенко з церкви «Живі води». Привозить корисні речі, а також смаколики, дитячі поробки – це щось таке тепле, домашнє, яке нагадує рідний дім… Те, чого тут так не вистачає. І це дуже важливо для нас!

Знаю, що отець Олександр Пономаренко з Троїцької церкви організував виготовлення окопних свічок та передає їх на фронт. Це корисна допомога.

Взагалі, підтримка земляків дуже важлива! А ще круто – коли поруч із тобою служать люди з рідного міста. Є у нашій бригаді така структура, у якій багато жовтоводців. Коли до них приїжджаєш, спілкуєшся – то це дуже надихає. Починаємо розмовляти про рідне місто, знайомих, обговорювати якісь новини… Або згадувати безтурботні юні роки – «Студію 20», «Космо» та інше. У такі моменти подумки переносишся у минуле…

Дуже хочеться, щоб у моєму рідному місті та всій Україні люди щасливо жили під мирним небом! І це обов’язково буде, коли ми здобудемо Перемогу!»

Пресслужба ДП «СхідГЗК» дякує Артемові за те, що знайшов час для спілкування та поділився з нашими читачами своєю цікавою розповіддю. Велика вдячність усім нашим захисникам!

 

Читайте також:

02.05.2024
Профспілки, святкуючи Першотравень
Профспілки, святкуючи Першотравень
Цього року близько чотирьох мільярдів людей у більш ніж 40 країнах світу матимуть можливість взяти участь у виборах. Це...
01.05.2024
Українським атомникам аплодували
Українським атомникам аплодували
Програми галузевого навчання та розвитку – невід’ємна складова співпраці Енергоатома з Паризьким центром Всесвітньої асоціації операторів атомних електростанцій...
26.04.2024
Ветерани «тихої ядерної»
Ветерани «тихої ядерної»
«Товариство ветеранів-інвалідів ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС» стало першою в СРСР профспілковою організацією, яка почала дбати про захист прав...
11.04.2024
Хто допомагає Україні відновлювати енергетику?
Хто допомагає Україні відновлювати енергетику?
13 країн, понад 20 установ та приватні інвестори. Хто допомагає Україні відновлювати енергетику?...
останні публікації
23.05.2024
Притягнути Росію до відповідальності
22 травня 54 делегації Міжнародного агентства з атомної енергії підтримали підготовлену Україною заяву про загрози ядерній та радіаційній безпеці,...
22.05.2024
22 травня – Міжнародний день біорізноманіття
Попри війну Україна продовжує роботу щодо впровадження заходів зі збереження біорізноманіття: ...
21.05.2024
Домовленостей досягнуто
16 травня 2024 року відбулася нарада за участю представників робочих груп ДАЗВ України та Атомпрофспілки щодо узгодження положень проєкту...
20.05.2024
Відбулось засідання INWUN
17 травня відбулось онлайн засідання Мережі профспілок атомного сектору (INWUN), яке діє в рамках ГС IndustriALL....
19.05.2024
Кікбоксери-чемпіони
Спортсмени з міста-супутника ХАЕС вибороли три золоті та одну бронзову нагороду на чемпіонаті України з кікбоксингу WAKO серед учнів...