Думка профспілкового лідера
Богдан СЕРДЮК: «Профспілка має бути завжди на крок попереду»
Богдан Сердюк, голова Комісії з інформаційної політики ЦК Атомпрофспілки, член Інформаційної комісії ППО ЧАЕС. Молодим спеціалістом він прийшов на Чорнобильську атомну електростанцію, а цьогоріч відзначив уже 25-річний трудовий ювілей. Богдан також має багатий і різноплановий досвід профспілкової роботи. З 2003 року — голова Ради молоді ЧАЕС, очолював цю організацію вісім років поспіль. Майже 15 років працював у профкомі ЧАЕС та ЦК Атомпрофспілки.
— Богдане, не секрет, що у нашому суспільстві є нарікання на роботу профспілок. Якими, на Вашу думку, мають бути справжні профспілки?
— У нашому суспільстві роками виховувалося споживацьке ставлення до профорганізацій. І сьогодні від працівників доводиться чути: ми тебе обрали лідером, а ти нам усе зроби: щоб зарплата була високою, відповідне робоче місце… Але профспілка — це засіб колективного захисту, його очевидна функція — організатор працівників. Якщо ми гуртуємось у профспілку — то й робимо щось разом для спільної мети.
Ми — пострадянське суспільство. А в Радянському союзі усі проблеми трудівника брала на себе комуністична партія. Ідеологія була така. Профспілкам було відведено роль розподільника: путівок, виплат із соцстраху, матеріальних допомог. Ми звикли до цього меншовартісного образу профспілки, тому до сьогодні ще профспілку сприймаємо переважно як розподільника путівок. І якщо комусь путівка не дісталася, то, зрозуміло, це погана профспілка.
У країнах Європи, на які ми рівняємося, профспілки такими функціями ніколи обтяжені не були. Європейським профспілкам по 200 років (перші профспілки виникли в країнах Західної Європи наприкінці XVIII ст., на українських землях — в останній чверті XIX ст.). Європейські профспілки весь час займалися організацією боротьби. І що важливо, робили це на професійній основі. Коли завершилася епоха дикого капіталізму, коли булижник перестав бути основним знаряддям боротьби, більшої ваги у профспілках стали надавати юридичній допомозі. У центрі профспілкової уваги опинилися юристи, професійні переговорники, котрих профспілка наймала за профспілкові внески, щоб ті ефективно домовлялися і добивалися прийняття необхідних для працівників рішень. Цікаво, що роботодавців ця система також більше влаштовувала, ніж страйки та пошук на заміну страйкуючим штрейкбрехерів чи нових працівників. Отож стосунки профспілки і роботодавця вийшли на інший, більш цивілізований рівень.
— Погодьтеся, що і серед членів профспілки не всі обізнані з тим, що таке профорганізація, для чого вона існує, пріоритети в її роботі, які та як формувалися в ній традиції…
— Тому в одному профспілковому колективі може бути мало однодумців, можуть існувати різні, навіть полярні, погляди на роль і завдання профспілки. Це стає підґрунтям для конфліктів, які нерідко перетворюються на міжособистісні. Варто зазначити, що подібна ситуація наявна нині в суспільстві в цілому. Я називаю це «фейсбучною» культурою спілкування, коли люди не чують одне одного, не вміють домовлятися, радше прагнуть перемоги у суперечці та зосереджені на «транслюванні» до останнього своїх переконань.
Якщо взяти конкретно кризову ситуацію у профкомі ЧАЕС, чимало колег бачить єдиною можливістю виправлення її — вдатися до позачергових перевиборів для усунення опонентів. Таким чином, майже щороку в нас відбуваються позачергові звітно-виборні конференції. Побічні ефекти цього — вимивання з профкому досвідчених профспілковців. «На хайпі» (емоціях, популізмі) до профкому заходять щоразу нові, без належного досвіду особи. Критично важливо, щоб голова профкому був, так би мовити, «незалежним арбітром», «почув кожного», давав шанс впливати на рішення і колишнім членам профспілки — залучав їх до роботи комісій профкому, до опрацювання рішень профкому, адже це досвідчені профспілковці. Потім на засіданнях профкому буде простіше ці рішення приймати. Варто зрозуміти: одним переобранням проблема не вирішується — треба вчитися домовлятися.
— Варто профспілкам проводити спеціальні навчання?
— Безумовно, усім профспілковим активістам необхідно проходити тематичні навчання, у тому числі здобувати навички ведення дискусій та результативних перемовин, бо для ефективності профорганізації особливо важливо уміння знаходити спільне «зерно» і командоутворюючі рішення. В Атомпрофспілці є такі програми, зокрема, з конфліктології. Дякуючи профспілці, я особисто побував на різноманітних профспілкових тренінгах і семінарах, навіть отримав сертифікат з модерації дискусій — маю право викладати цю дисципліну. Цікавим відкриттям для мене виявилося те спостереження, що в людей, які пройшли декілька навчань поспіль, виробилася відповідна поведінкова культура.
На це свого часу звернув увагу і заступник Голови Атомпрофспілки Павло Прудніков: голови профкомів, котрі не вважають за потрібне навчатися на профспілкових тренінгах, невигідно відрізняються, наприклад, від представників Ради молоді, які мають досвід такого навчання і добре призвичаєні до «правила піднятої руки»: доки тобі слова не надали, дай висловитися іншому, його вислухай. Я вважаю, усіх лідерів профспілок необхідно «проганяти» через навчальні тренінги, обов’язково буде позитивний ефект у підвищенні культури дискусій і поваги до думки іншого, напрацюються навички переведення критики у конструктивне русло, — обговорення предмета, а не особистості.
— Нині суспільство зазнає нової трансформації, як мають змінюватися профспілки?
— Так, ми вже є, так зване постінформаційне суспільство — суспільство, в якому рівень інформаційного потоку зашкалює, і рівень інформаційної брехні також. Необхідно розуміти важливість інформаційного впливу, інформаційний розвиток може врятувати профспілки, стати новим способом боротьби. Як ніколи раніше важливо мати власне джерело інформації. До того ж, дякуючи новим інформаційним технологіям, розвитку інформаційних мереж, можна організувати більш ефективний спосіб двостороннього зв’язку між рядовими членами і профкомом. За допомогою звичайного смартфону сигналізувати про проблему й отримати зворотний результат чи донести швидку відповідь. Сьогоднішній шлях передачі інформації: від голови ППО — до профкому, від членів профкому — до профгрупоргів, від профгрупоргів — у колективи. Цей спосіб не просто часо- і ресурсно-витратний, але нерідко працює як «зіпсований телефон». Тому треба організовувати канал безпосереднього зв’язку, і ми вже почали над цим працювати.
В Атомпрофспілці понад 60 тисяч членів, це, можна сказати, — велика, розгалужена родина. Якщо задіяти сучасні інформаційні технології, може бути надзвичайно потужна хвиля, але поки що це недооцінений важіль впливу.
— Атомпрофспілка — велика родина. Доводиться чути, що в ній є більш і менш важливі первинки…
— Атомпрофспілка — це всеукраїнська профспілка, і кожна первинка для неї є важливою, як мінімум для збереження всеукраїнського статусу. Ми, профосередок Чорнобильської атомної станції, є, так би мовити, «корінням» Атомпрофспілки. З ЧАЕС починалося її створення, славетні імена наших колишніх працівників, а згодом перших лідерів Атомпрофспілки, навічно вписані в історію організації. Можливо, ми не «найважливіша» профспілкова організація у системі Атомпрофспілки, але ключова. Вважаю, кожна первинка для Атомпрофспілки має свою унікальну цінність.
— Чорнобильська АЕС на етапі зняття з експлуатації є першою. Інші атомники підуть слідом, будуть вирішувати ті самі проблеми. Є особливості й у завданнях профспілки ЧАЕС?
— На моє переконання, саме профспілка має думати в такій ситуації про майбутнє: куди буде рухатися ЧАЕС, що з нею буде далі. Профспілка має іти завжди на крок попереду, щоб передбачити, що може бути з людьми в соціальному плані. Або шукати нові робочі місця, а для цього залучати світлі уми, проводити круглі столи і конференції, у тому числі у межах зони відчуження. Або допомагати шукати інвесторів для фінансування нових проєктів. Профспілка, я вважаю, має піклуватися і про захищеність робочих місць у майбутньому.
Але для початку треба нормалізувати роботу профкому ППО ЧАЕС, щоб він став ефективною машиною донесення турботи до кожного члена профспілки. Далі ми повинні провести ретельну підготовку до колдоговірної конференції, що має відбутися влітку. Якісний колдоговір — основа діяльності кожної профспілки. В умовах, коли все швидко змінюється, а передусім, у рамках недостатнього фінансування, нам принаймні треба втримати наші здобуті блага і гарантії, що були закладені у чинному колдоговорі. Реалії такі, що ми дійсно живемо у складних умовах, тому треба бути доволі гнучкими і водночас наполегливими у перемовинах.
— Профспілковий лідер — це природжений дар, чи цього можна навчитися?
— Спочатку і я казав: «Ну який з мене лідер?», але сьогодні бачу, наскільки мені пощастило брати участь в організації молоді в часи її бурхливого становлення і розвитку. Особливо важливим заходом для мене була перша спартакіада Організації молоді Атомпрофспілки, що відбувалася в Южноукраїнську влітку 2001 року. А вже восени я відкривав перший зліт Спілки молоді Атомпрофспілки як голова делегації ЧАЕС. Ще тоді опирався, проте 2003 року був обраний головою Ради молоді ЧАЕС і очолював цю організацію вісім років поспіль. Крім цього, як голова Ради молоді за посадою, став членом профкому ЧАЕС. На додачу, у 2005 році я був обраний до складу ЦК Атомпрофспілки. 5 років був заступником голови Організації молоді Атомпрофспілки. Депутат Славутицької міськради двох скликань.
Наразі вже не згадаю усі громадські посади, які обіймав, проте вважаю, що лідером людина робиться в момент прийняття рішення слугувати суспільству та постійно вдосконалюватися для цього.
Підсумовуючи ці 20 років молодіжного креативу, навчання, роботи в профкомі та в ЦК Атомпрофспілки, об’єктивно усвідомлюю, що знаю профспілкову роботу з багатьох ракурсів, нагромадив вагомий багаж профспілкового досвіду і вважаю, що не маю права не балотуватися на виборах голови ППО ЧАЕС, які відбудуться незабаром. Мій досвід дає мені право на прогнози, і вони, на жаль, невтішні, проте в мене є бачення, як виходити з кризи та чим профком має займатися далі, щоб стати насправді ефективним у захисті трудових і соціальних інтересів кожного члена профспілки.
Лілія СОКОЛОВА,
Газета «Атомник України» №13