Головний напрям діяльності вашої профорганізації?

2021, 8
   

Атомні ювілеї. Події і люди

15.01.2021

Атомні ювілеї. Події і люди

Людина відображається у своїх вчинках

З нагоди 40-річчя пуску енергоблока №1 та початку експлуатації Рівненської АЕС — інтерв’ю із заступником головного інженера з експлуатації блоків №1, №2 Ігорем МОГИЛОЮ.

— Ігорю Анатолійовичу, Ви безпосередній учасник тих подій. Працюєте на станції уже понад 40 років. Розкажіть, якою була Ваша дорога в атомну енергетику і власне на РАЕС. І чому саме з Рівненською станцією ви вирішили, зрештою, пов’язати своє життя?

— Моє дитинство і юність минули у Вірменії, у місті Ленінакан. Нині його назва Ґюмрі, але це не має великого значення. Там я закінчив школу. Мої знайомі, хто не вступив до вишу, йшли в армію. Хтось влаштовувався після армії на роботу, хтось залишався на утриманні батьків. Ну а вечорами вони незмінно і за будь-якої погоди випивали в альтанці, вихваляючись своїми подвигами в армії та на любовному фронті.

Така перспектива мене не приваблювала зовсім. Будучи хлопчиною, я уявляв, що десь є цікаве життя, повне пригод, подій. Потрібно лише спробувати вирватися з того середовища, в якому перебував: вступити до інституту, здобути престижну професію, знайти цікаву роботу. В останніх класах школи ця думка була зі мною постійно.

Вступати вирішив в Одесі: там жили всі близькі родичі моїх батьків. Вони порадили Одеський технологічний інститут ім. М. Ломоносова — теплофізичний факультет. Там була прекрасна спеціальність — атомні електростанції і установки. Пропозиція припала до душі. Навчання було цікавим. Ми були на практиці на Костромській ТЕС, Нововоронезькій атомній електростанції, у Сєверодвінську (це Північний флот) за специфікою навчання на воєнно-морській кафедрі, у Балаклаві (Чорноморський флот).

Після інституту в мене була можливість поїхати на Вірменську АЕС. Що я і зробив. Робота на Вірменській, навчання на Кольській, пуск, експлуатація — це окрема пісня. Вона частково описана у моїй книзі «Мецамор — Кузнецовськ».

На п’ятому році роботи на Вірменській станції мені стало працювати нецікаво. У той час в Україні будувались Южно-Українська, Запорізька, Рівненська атомні електростанції. Зі своїм товаришем, на жаль, нині покійним, Тищенком Славою об’їхали майданчики. Мені сподобалася Рівненська АЕС.

Пропрацювавши п’ять років на Вірменській станції, я переконався, що реактори 230-ті (ті, які ми тут експлуатували) — це вже вчорашній день. Нові блоки, з іншою технологією, системами безпеки, будувалися на тих майданчиках, про які я сказав. Мені вони були дуже цікаві. Крім того, я себе не відчував у Вірменії готовим до постійного осілого життя. Я знав вірменську мову, поважав традиції, цінував ставлення до себе на Вірменській АЕС. Але все просто: я — українець і повинен жити на своїй грядці. Так я вирішив і 1978 року влаштувався на Рівненську АЕС. Коли ти повен сил, амбітний, робота зацікавлює, а сім’я створена, що ще потрібно молодому хлопцеві у 27 років?!

— Ви приїхали на РАЕС за декілька років до пуску енергоблока №1. Стали начальником зміни реакторного цеху. До того Ви вже обіймали таку посаду на Вірменській АЕС. Як здобутий досвід допоміг у перші роки роботи на РАЕС? Що входило до Ваших обов’язків у період до пуску блока у 1980-му?

— Зважаючи на те, що на Рівненській АЕС не було технологів зі станцій подібного типу, в реакторному цеху тим паче, я взявся (цим просто ситуативно треба було займатися) курирувати монтаж обладнання першого контуру і паропроводів. Ця робота змусила досконало вивчити обладнання, оскільки без цього неможливо контролювати монтаж і приймати з монтажу обладнання.

Досі пам’ятаю всі заводські теки креслень, інструкцій з експлуатації ГЦН-317, парогенераторів, ДУ-500, компенсатора тиску, гідроємностей тощо. Ми викликали конструкторів, бо неможливо було з тим зв’язком, що існував у 70-80-х роках, вирішувати технічні питання. Їздили самі на заводи-виробники. Аналіз документації допоміг уникнути багатьох технічних колізій, попередити помилки монтажу, зекономити час і ресурси. Такий підхід у підсумку став хорошою школою для хлопців, які працювали в моїй групі і яким я допомагав у їхній роботі. Згодом усе це діло «вилилось» у перелік питань Могили Ігоря Анатолійовича на іспитах з ПТЕ, що постійно поповнюється і знаходиться в реакторному цеху та в навчально-тренувальному центрі.

— Пригадайте, будь ласка, сам пуск: перші пускові операції, вихід на МКР, підключення до мережі. З численних спогадів, які знаходимо в книжках і статтях про той період, знаємо, що для багатьох то були справді хвилюючі й незабутні моменти. Що найбільше запам’яталося Вам?

— Річ у тім, що пускові операції, вихід на мінімальний контрольований рівень потужності, підключення до мережі — усі ці операції у Вірменії відбувалися десятками і для мене вони були рутинними. Звичайно, вказані операції — це завершальний етап зусиль будівельників, монтажників, наладчиків, експлуатаційників. Але мені більше запам’яталися не «хвилюючі, незабутні моменти», як ви сказали, а колеги у ватниках, гумових чоботях, які, втомлені, у сирих бетонних приміщеннях збирали технологічні схеми. Коли не управляється приводна арматура, коли безліч монтажних помилок у схемах управління, коли оперативний зв’язок відсутній і досліди виконувались у змінні завдання. Коли холодні, мокрі, втомлені збирались у 240-му приміщенні на блоках №1, №2, різали шмат сала, розламували хліб, їли і знову розходилися на свої робочі місця. Оце запам’яталося більше.

До речі, мій товариш — майбутній головний інженер станції Андрєєв Євгеній, тоді мені якось сказав: «Ігорю, я й не уявляв собі, що станція складається із такої кількості труб, і всі вони потрібні!» (усміхається). А він був з Нововоронезької станції, працював там у фізлабораторії, у підсумку — контролюючим фізиком.

— У 33 роки, після 10 років оперативної роботи, Ви стали заступником головного інженера з експлуатації енергоблоків №1, №2. Надзвичайно відповідальна робота! Тоді, в середині 80-х, вам фактично довелося, якщо можна так сказати, формувати оперативну службу на Рівненській АЕС. Поділіться своїми принципами у роботі. Чого вимагаєте від підлеглих?

— Звичайно, на той час не було тренажерів, спеціалістів-психологів, інструкторів. Була інша школа навчання. Треба сказати, що був тиск з боку силових структур. Існувала невелика різниця в оплаті праці інженера, який трудився в контрольованій зоні, та начальника зміни реакторного цеху.

Мені просто необхідно було підняти престиж працівників блочного щита управління. Продемонструвати на станції переваги і перспективи для хлопців, які постійно розвиваються та щиро цікавляться роботою. Цих хлопців видно одразу. Декотрі, недалекі, не бачачи економічної вигоди, навіть демонстративно говорили, що немає сенсу вчитися, витрачати час і здоров’я.

Завжди дотримувався правила: оклади начальників змін мають бути однакові. Пояснював керівництву так: новий начальник зміни несе відповідальність таку саму, як і начальник зміни, який працює давно. Цим пояснюється все. Це додало ваги роботі начальника зміни блока, станції. Постійно на зборах я говорив про специфіку оперативної роботи, розуміючи, що тривала робота у зміні вимагає здорового способу життя, постійної праці над собою. Хлопці живуть за власним графіком, який відрізняється від сімейного. Тому давав особисте зобов’язання: якщо буде можливість переходу на денну роботу, то тільки сприятиму цьому, не чинитиму жодних перепон. Андрєєв Євгеній, якому я дав таку обіцянку, не вірив у цю «благодійність».

Пам’ятаю, коли потрібно було доукомплектувати 3-й блок, я зібрав начальників зміни реакторного цеху і запропонував усім охочим перейти на цей блок. Тоді було зрозуміло, що станція належним чином не встигне підготувати потрібну кількість персоналу. На моє велике задоволення, знайшлося п’ять-шість спеціалістів, які виявили бажання пускати 3-й блок. Це говорило про настрій людей — великих професіоналів, які хотіли освоювати нові технології.

Хочу пояснити, що коли відправляв НЗС пускати блок №3, то на першому й другому блоках організував посаду начальника зміни блока. Він тоді був один на два блоки. (Згодом цю посаду було запроваджено на кожному блоці). У ті часи траплялися випадки, коли «у строю» залишалися тільки три начальники зміни. Був величезний дефіцит. Хлопці розуміли усю складність ситуації: не було випадків, пов’язаних з алкоголем, фіктивними «лікарняними» тощо.

У реакторному цеху були хвилювання. Довелося зібрати людей, поговорити відкрито, вгамувати демагогів. Так, поступово створюючи ядро персоналу реакторного і турбінного цехів, начальників зміни блока, я завжди надавав величезного значення думці колективу. У підсумку і на зміні, і між змінами обговорювалися кандидатури начальників змін, потім давалися рекомендації. Взагалі самоконтроль і контроль трудового колективу — велика справа. Так формувалась оперативна служба.

Повна відкритість, уникнення замовчування, порядність, обов’язковість — це лише частина того, що я вимагаю від підлеглих. Тепер доповіді, у тому числі й нічні, не починаються зі слів: «Шеф, усе пропало!» Ви уявіть собі психологічний стан людини, навіть з моїми досвідом і витримкою, коли їй о першій ночі телефонують, ударно «вражають» ситуацією і вимагають вказівок! Тому запровадив у практику раптових нічних дзвінків таке: під час відхилень доповідь починається зі слів «На станції усе нормально» і далі по суті, при цьому — аналіз ситуації, трактування регламенту і пропозиції. Так значно легше вникнути в ситуацію й ухвалити правильне рішення. У разі серйозніших подій доповідь аналогічна, крім, на жаль, слів: «На станції усе нормально».

Уміння взяти на себе відповідальність, визнати свої помилки — це ті риси, які прищеплював персоналу. Думаю, вийшло.

— Чи можна сказати, що після продовження терміну експлуатації у 2010 році на 20 років енергоблоки №1, №2 стали більш сучасними та безпечними? Що на них чекає у найближчому майбутньому?

— Блоки 1-й і 2-й після продовження терміну експлуатації справді стали більш сучасними і безпечними. Наочне підтвердження цього бачимо зараз, коли у зимовий період стоять блоки №3, №4 у планово-попереджувальних ремонтах. Блоки №1, №2 забезпечують теплопостачання міста, постачання блоків №3, №4 парою для технологічних потреб, раніше — для виведення в ремонт, нині — для забезпечення пускових робіт. Упевнений, що на ці блоки у найближчому майбутньому чекають роки безаварійної роботи.

— Ігорю Анатолійовичу, який Ваш секрет професійного успіху? Яке життєве кредо?

— Секрет професійного успіху — робота повинна подобатися, приносити задоволення, а це без щоденної рутинної праці просто неможливо. Як мені нещодавно сказав мій студентський товариш: «Ігорю, радій, коли ти чогось бажаєш, чогось хочеш». Це величезна удача, коли бажання збігаються з тим, чим ти займаєшся. Людина відображається у своїх вчинках.

Розмовляла Іванна БУРАКОВА

Фото з архіву

Газета «Атомник України» №2 (1049)

 

Читайте також:

23.02.2021
Працівники гіг-економіки: піддослідні тваринки
Працівники гіг-економіки: піддослідні тваринки
У центрі уваги більшості дискусій про гіг-працівників – їхня матеріальна незахищеність. Однак необхідно більше уваги приділити й тому,...
17.02.2021
Проблеми в атомно-промисловому комплексі штучні
Проблеми в атомно-промисловому комплексі штучні
Як уже повідомлялося, 8-9 лютого Голова Атомпрофспілки Валерій Матов відвідав промислові майданчики Східного гірничо-збагачувального комбінату, взяв участь у розширеному...
16.02.2021
Профспілки – в авангарді боротьби за права людини
Профспілки – в авангарді боротьби за права людини
Конституцією України визначено, що Україна є соціальною і правовою державою. На сьогодні українським законодавством вибудувана чітка система соціального захисту....
13.02.2021
Каким был 2020 год для атомного спорта?
Каким был 2020 год для атомного спорта?
В подготовке статьи и определении лауреатов спортивного года приняли участие — физкультурные работники Диброва В.Н. (ЗАЭС), Бабаева Г.В. (ХАЭС),...
останні публікації
03.03.2021
Атомники відзначили зиму спортивними досягненнями
Організаторами змагань виступили РАЕС, Первинна профспілкова організація енергогенеруючого підприємства, спортивний клуб «Amber Tri Sports» та велокоманда «PAEC team». ...
02.03.2021
Про права жінок у сфері праці
9 березня 2021 року з нагоди відзначення 8 березня - Міжнародного дня боротьби за права жінок і міжнародний мир...
01.03.2021
Петро Котін: на атомну - особлива відповідальність
26 лютого Рівненську АЕС з робочим візитом відвідав т.в.о. президента НАЕК «Енергоатом» Петро Котін у супроводі виконавчого директора з...
01.03.2021
Атомники вперше нагороджені премією Коровкіна
У Палаці культури РАЕС відбувся вечір пам’яті «Людина епохи – Володимир Коровкін» з нагоди дня народження людини-легенди вітчизняної атомної галузі....
26.02.2021
Атомпрофспілка: зберегти ДП «СхідГЗК»
24 лютого 2021 року за ініціативи голови Атомпрофспілки Валерія Матова відбулася нарада за участю в.о. президента ДП...