Уряду потрібне державне мислення

Уряду потрібне державне мислення

У 1973 році Володимир Олександрович Коровкін очолив будівництво Західно-Української АЕС (нині — Рівненська АЕС) і водночас будівництво міста-супутника Кузнецовська (з 2016 року — Вараш). У 1973–2002 роках був генеральним директором відособленого підрозділу «Рівненська атомна електростанція». Олександр Коровкін є єдиним у Європі керівником, який  очолював ядерний об’єкт 29 років поспіль, під керівництвом якого було введено в експлуатацію п’ять (!) атомних енергоблоків України, єдиним, хто відзначений у галузі персональною нагородою міжнародної програми «Earthmaker» (1998) у номінації «За мудрість і далекоглядність політики управління». Володимир Олександрович удостоєний звання «Заслужений енергетик України», численних державних та корпоративних нагород. Своїм баченням проблем і перспектив розвитку енергетики в Україні і атомної генерації зокрема Володимир Олександрович поділився у відеопроєкті #ЯдерніРозмови.

Мав «пропуск-всюдихід»

Я є людиною, яка мала величезний професійний досвід, починаючи з далекого п’ятдесят другого року, не лише в атомній енергетиці, а й досвід роботи в ядерній галузі взагалі. У мене був навіть так званий «пропуск-всюдихід» і я мав можливість ознайомитися з усіма атомними виробництвами. Треба сказати, що на той час усі виробничі підрозділи й інституції, причетні до атомної галузі, були єдиною дружною сім’єю, а очільники галузі були мудрими державниками, їх праця спрямовувалася на безпеку й ефективність, на виправдане здешевлення виробництва.

Зникає таке поняття як державність

Якщо говорити про сьогоднішній стан атомної енергетики, атомні електростанції експлуатуються надійно й безпечно, це і нині економічно вигідне виробництво електроенергії для держави. Однак дуже багато й проблем. Крім відомих, таких як дефіцит фінансування галузі, злиденний тариф для атомників, уже мільярдні борги перед генерацією за відпущену електроенергію, є проблеми на державно-управлінському рівні. На мою думку, і я маю право це стверджувати на підставі прожитих років, професійного досвіду, в керівництві, і не лише в атомній галузі, зникає, не побоюся це сказати, саме поняття «державність». Термін має багато значень. Але, передусім, державність сприяє реалізації одвічного прагнення людського суспільства до цивілізації, до поліпшення життєвих стандартів. А шлях цей, як підтверджує вся історія людства, лежить у пошуку насамперед дешевих джерел енергії. Її вартість позначається на всьому, що нас оточує, закладена в одязі, в продуктах, обладнанні тощо. Це основна складова будь-якої ціни. Якщо вона буде прийнятна для суспільства, то у нас з’являться також гроші на освіту, на оборону, на медицину і на соціальну сферу.

Але що ми бачимо? В Україні вводяться непідйомні тарифи на електроенергію з відновлюваних джерел і застосовуються обмеження на виробництво дешевої атомної енергії. Звичайно, такий підхід позначається негативно на всьому, і на соціальних стандартах галузі також.

Обов’язковою є увага до соціальної сфери

Фахівець атомної енергетики і взагалі енергетики — це не тільки освіта та вміння управляти блочним щитом. Від настрою персоналу, який працює на електростанціях, залежить безпека об’єктів. Обов’язковою, я вважаю, є увага до соціальної сфери. Навіть у важкі тоталітарні часи соціальній сфері приділялася увага. Чому так швидко розвинулася за радянських часів атомна галузь? Тому що там були державники, які розуміли і забезпечували належні умови для працівника, і житлові умови, і соціальні. І сьогодні, навіть щоб утримати персонал, треба розвивати соціальну сферу. Належне ставлення до соціальних питань є невід’ємною частиною безпеки роботи атомної електростанції, безпеки всієї ядерної галузі.

А для цього, передусім, повинна бути нормальна тарифна політика, яка забезпечувала би належні умови роботи і життя. Соціальні проблеми будуть вирішуватися за умови чіткої конкретики. І я це підкреслюю: необхідна конкретна програма, що далі робити з атомною енергетикою і атомною галуззю у цілому. Якщо питання подовження роботи атомних енергоблоків якось ще вирішується, то питання будівництва, де станції будувати, якого типу будувати енергоблоки, — зараз такої конкретики немає. А це свідчить про те, що в українського уряду відсутнє державне мислення.

Про перспективи атомної генерації

Якщо говорити про потреби, то, безумовно, для промисловості і для населення основне питання виживання — це зниження вартості електроенергії. Тож очевидно, що треба розвивати атомну генерацію. Яким шляхом? Зараз висловлюються за будівництво в Україні маломодульних реакторів. Однак треба враховувати, що у будь-якому виробництві мале завжди виходить дорожче від великого. І для малих ядерних енергоблоків будуть потрібні ті самі очисні споруди, обладнання для дезактивації тощо. До того ж ще немає досконалої, чітко визнаної готової технології. Особисто я переконаний, що необхідно розвивати великі енергоблоки. І насамперед звернути увагу на можливість їх регулювання. Вирішувати питання палива, щоб вони витримували змінні навантаження, щоб менше залежати від регулюючих потужностей, гідро- й теплової енергетики. Я переконаний, альтернативи атомній енергетиці не існує, але потрібно віддавати перевагу великим блокам.

Про подовження термінів експлуатації енергоблоків

Нині у світі вже з’явилися нові енергоблоки, розраховані на період експлуатації до 60-ти років. Наші атомні енергоблоки, і не тільки наші, мають обмежений час роботи. Вони були спроєктовані на 30 років. Проте дослідження, які проводилися на наших АЕС, довели, що старіння металу на атомних енергоблоках перебуває у допустимих межах і можливе подовження експлуатації. Просто необхідно постійно моніторити стан незамінних частин, найголовніший з яких — ядерний реактор. Якщо метал у нормі, можна продовжувати термін експлуатації скільки завгодно. Це набагато дешевше, ніж будувати нові енергоблоки. Але всі ми повинні розуміти, що навіть метал не вічний. Тому, однозначно, потрібно, і вже зараз, розпочинати будівництво нових енергоблоків. Для початку — чітко визначитися з майданчиками, де вони будуватимуться.

На жаль, досі немає визначеності, які будувати блоки. Так, це непросте завдання, особливо у нинішній ситуації: треба підготувати техніко-економічне обґрунтування, вивчити думку громадськості. Але я переконаний: пріоритет має надаватися розвитку атомної генерації.

Під час одного із середніх планово-попереджувальних ремонтів на енергоблоці №3 Рівненської АЕС

Про експорт електроенергії

Давайте говорити відверто, вартість електроенергії в цілому в Україні, м’яко кажучи, є більшою, ніж за кордоном. Хоча щодо атомної електроенергії — ціна її набагато дешевша. І її в Україні надлишок, у атомної генерації потенціал величезний. Тому, безумовно, треба займатися питанням видачі електроенергії на сторону, можливості не обмежені.

Про переваги інших енергетичних генерацій

Зараз щосили підтримується в Україні відновлювана енергетика, ухвалено цілу купу відповідних законів. Це, можна сказати, є головний наш енергетичний тренд. На сьогодні усі преференції їм. На мою думку, питанням розвитку в Україні відновлюваної енергетики потрібно займатися, але в дуже обмеженому аспекті, з тим, щоб домогтися зниження вартості вироблення цієї енергії. Багато хто киває на досвід Німеччини, інших держав, але і там вона не з дешевих. Та ще й примхливіша у частині регулювання потужностей, ніж атомна енергетика. Сонце зникає, вітер закінчується… Також не треба забувати про вартість будівництва й утилізації у цій галузі. Але головне, що треба взяти до уваги, Україна — не Сахара, ми забираємо під сонячні батареї родючі українські землі, основне багатство нашої країни. Тому я вважаю, розвитком у нас цієї галузі потрібно займатися, але в дуже обмеженій кількості. І передусім добитися показників, які у вартісному значенні можуть конкурувати. Теплову енергетику також необхідно підтримувати, але займатися питанням обмеження викидів, мінімізувати їх вплив на навколишнє середовище.

Газета «Атомник України» №33 (1028) від 20 серпня 2020 року