Діти в безпеці
Ще три місяці тому у цих дітей було дитинство. Непросте. Не безхмарне. Тому й опинилися в міському Центрі соціально-психологічної реабілітації. Але воно було. І небайдужі дорослі, зокрема й атомники, робили все, щоб їхні обличчя осявала посмішка, а очі світилися щастям.
Сьогодні дитинство у них відібрали. На старті життя доля послала цим дітям вже друге випробування. Складні життєві обставини привели їх до соціального центру, і ось нова біда — війна. «З перших днів воєнних дій ми бачили в їхніх очах тривожність, і немаленьку. Тому наші психологи від них не відходили, ми постійно з ними працювали», — ділиться директорка комунального закладу «Центр соціально-психологічної реабілітації дітей Южноукраїнської міської ради» Ярослава Мельник. Цікаво, чи хоч один із руських окупантів, що вбивають українських дітей, хотів би такого «асвабаждєнія» для своїх нащадків? Це питання не покидало нас протягом усього часу, що ми гостювали в дитячому центрі.
Нині життя тут завмерло. За 12 років, що очолює заклад, Ярослава Мельник не пам’ятає такої пронизливої тиші в цих стінах. Здається, у скронях відлунює кожен крок. Єдине, що тішить, — її вихованці нині в безпеці. Декого передали батькам — під нагляд соціальних служб, переважну ж більшість 15 березня евакуювали. Наймолодшим з них — 6 років, найстаршим — 17. «Діти перевезені за допомогою представниів обласної та міської рад у безпечне місце у межах України. Вони перебувають нині в гарних умовах у супроводі наших вихователів, медиків, помічників вихователів, і з ними все гаразд», — повідомляє пані Ярослава і додає: «У дорогу дітей збирали всім миром. Харчами та речами допомогли волонтери та благодійники, за що їм щира подяка».
Директорка вчила своїх вихованців бути сильними. Ховаючи емоції, такою сьогодні намагається бути й сама. Та посмішка виходить засмученою, бо справжніх почуттів не приховати. Зізнається: «Сумно на душі, тому що в нас завжди лунав дитячий сміх і від нього наша домівка оживала. Тепер тут порожньо».
Слід сказати, що центр соціально-психологічної реабілітації дітей нещодавно був прихистком і для 14-ти юних спортсменів з Луганщини, які приїздили до міста енергетиків на збори та затримались тут з початком воєнних дій. Нині вони всі дісталися домівок і перебувають разом з батьками.
Так усього за декілька днів велика й гамірна будівля центру повністю спорожніла. А тим часом її юні мешканці надсилають додому фотозвіти про свою подорож та облаштування на новому місці. Для наймолодших це просто цікава пригода, старші ж за посмішками приховують стурбованість та смуток за домівкою.
Вона їх чекає. Осиротілі іграшки, порожні вітальні, ігрові кімнати та майданчики дочекаються своїх господарів. «Дуже сподіваємося на їх швидке повернення. Ми захистимо нашу країну, все налагодиться і діти повернуться додому», — переконана Ярослава Мельник. Поки ж вона передає вітання своїм вихованцям та колегам і разом з персоналом, який залишився тут, у місті, готує для них сюрприз. Усі разом вони мають намір порадувати своїх вихованців і сподіваються, що це станеться зовсім скоро.
Галина Медвінська,
Фото Світлани Костенюк та Ярослави Мельник