Профлідер у трудовому колективі
Профлідер у трудовому колективі
Василь Онанченко: «Профспілка допомагає медикам у найціннішому – берегти здоров’я і життя»
Жовтоводська міська лікарня нещодавно відзначила своє сімдесятиріччя (утворене 7 грудня 1951 року). Роки ці були в її історії різними: періоди розвитку й розквіту, часи болісного реформування й зміни підпорядкування. Але працівники медичного закладу випробування витримали, зберегли колектив. Як це вдалося і яка роль у цьому профспілки – в інтерв’ю завідуючого терапевтичним відділенням, голови ППО комунального некомерційного підприємства «Жовтоводська міська лікарня» Василя Онанченка.
– Василю Григоровичу, кажуть, ювілей є перехрестям минулого, теперішнього і майбутнього. Ви почали працювати у лікарні тридцять вісім років тому – з 1984-го. Якими згадуються ті перші роки?
– Якнайкращі часи для медичного закладу. Лікарня розбудовувалася, будувалося місто, вже засновано було СхідГЗК, ще працювали шахти «Нова» та «Вільхівська», потім з’явилися «Жовтоводське управління будівництва», приладний завод «Електрон», що також працював на оборонну промисловість, «Південний радіозавод».
Освоювалися нові уранові родовища, збільшувалося число супутніх підприємств і працівників, а разом з цим і Медико-санітарний відділ № 19 МОЗ СРСР, що був організований для медичного обслуговування урановидобувного підприємства ДП «СхідГЗК». У 1984 році, коли я був направлений сюди як молодий спеціаліст, медичний заклад переживав свій найбільший розквіт. Будувалися лікувальні корпуси, відкривалися нові стаціонарні та поліклінічні відділення, було придбанона той час сучасне обладнання та апаратура. На цій матеріальній базі ми протрималися ще довгі десятки років.
Були у структурі аптеки, санепідемстанція, профілакторії. На кожному підприємстві – своя цехова служба з лікарями-терапевтами, фельдшерські пункти, щоб безпосередньо на виробництві надавати працівникам медичну допомогу. Особливо укомплектованими вони були у таких великих цехах, як Гідрометалургійний завод, Ремонтно-механічний завод, Автотранспортне господарство. Не було проблем придбати медикаменти, обладнання тощо, й усе це було безкоштовним, бо тоді держава опікувалась відповідним медичним супроводом працівників одного з найважливіших секторів уранової галузі СРСР. Зараз, наприклад фельдшерські пункти, подекуди залишилися, але фінансові спроможності, взаємовідносини з підприємством зовсім інші – договірні.
Починаючи з 90-х, разом з втратою виробничої потужності регіону й місцева медична служба опинилася у складних фінансових умовах. Ми неодноразово реорганізовувалися, переходили під різне управляння: то Міністерства охорони здоров'я, то Міністерства України у справах захисту населення від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Потім знову в системі МОЗ стали державним закладом «Спеціалізована медико-санітарна частина №9». Більш як три роки тому у черговий раз пережили медичну реформу. 29 грудня 2018 року СМСЧ було передано до комунальної власності територіальної громади міста Жовті Води. І з державного закладу ми стали комунальним некомерційним підприємством «Жовтоводська міська лікарня». Надаємо медичні послуги вторинного рівня. У лікарні працює консультативна поліклініка, стаціонарні відділення (терапевтичне, педіатричне, інфекційне, хірургічне, акушерсько-гінекологічне, відділення анестезіології з ліжками для інтенсивної терапії) та допоміжні лікувально-діагностичні підрозділи.
– Мінялись назви, змінювалось підпорядкування, але ви залишались єдиним медичним закладом, який надає медичну допомогу всьому місту при цьому щоразу меншою чисельністю?
– Так, ми створювалися як медична служба міста супутника ДП «СхідГЗК», і на сьогодні є єдиними, хто надає медичну допомогу в місті Жовті Води. А втрати у колективі пішли ще з 90 років. Найбільшими вони були у 1995-1996 роках, у періоди величезних заборгованостей із заробітної плати – до 4,5 місяців доходило! Нами проводився тоді колективний трудовий спір, який закінчився мітингами, демонстраціями. Саме у ті роки ми втратили цілу низку відділень і відбулось значне скорочення медичного персоналу. Так, якщо у 1986 році у нашому медичному закладі було 1450 медичних працівників. У системі СМСЧ роботу медичного закладу забезпечували вже лише 697 працівників: лікарі – 132 особи, середній медичний персонал – 276 осіб.
Зараз, у зв'язку з реформуванням, поділом СМСЧ на первинну та вторинну ланку, до первинної («Центру первинної медико-санітарної допомоги») відійшли близько 150 працівників. У лікарні залишилось на сьогодні 422 працюючих. Разом з тим, попри усі реорганізації й негаразди, що ми пережили, важливим нашим досягненням, я вважаю, є те, що зберігся стрижень колективу, профспілкова організація.
– І нещодавно Ви теж відзначили свій ювілей – 35 років на чолі профспілкової організації.
– Так, у серпні 1984 року я був направлений сюди на роботу, за спеціальністю лікар-невропатолог, а вже 2 жовтня 1986 був обраний головою профспілкового комітету. Нещодавно, а вибори відбулися у червні 2021 року, колектив знову висловив мені довіру. Мені надзвичайно приємно, що 35 років мені колектив довіряє, і я дуже вдячний за це колективу. Суміщаю профспілкову роботу з обов’язками завідуючого терапевтичним відділенням. У минулому був завідуючим неврологічним відділенням. Близько 80 відсотків наших працівників є членами профспілки, і ця цифра протягом років практично незмінна.
– Чим приваблює Вас профспілкова робота, і що дає колективу медиків профорганізація?
– Найважливіше у профспілковій роботі – це робота над колективним договором. Цей документ регулює усі відносини між адміністрацією та колективом, визначає, яка буде заробітна плата, преміальне положення, додаткові відпустки тощо. Наприклад, сьогодні державою гарантована тривалість відпустки для медика – це 24 дні. Але завдяки тому, що у на є колективний договір, лікарі деяких професій у нашому закладі мають відпустки і 31 день. А такі лікарі як наркологи, психіатри – 49. Завдяки колективному договору у нас є положення з преміювання до святкових, ювілейних дат.
Колективний договір, до укладення якого Атомпрофспілка докладає багато зусиль, дійсно, захищає працівників. Ми обговорювали таке питання не один раз на пленумах ЦК і в особистих бесідах. Колективний договір укладає профспілкова організація, а розповсюджується він на усіх працюючих, у тому числі і на тих, хто не є членом профспілки, а то й ставиться до неї негативно. І це не зовсім правильно. На мою думку, якби здобутки за колективним договором розповсюджувалися тільки на членів профспілки, ставлення до профорганізації, до її діяльності, було би інше. Адже підготувати такий документ як колективний договір – велика кропітка праця юристів, правовиків, трудовиків, інших фахівців Атомпрофспілки. Особливо у нашому випадку – комунального некомерційного підприємства. Тут без профспілки не обійтися, її роль величезна: як зробити кращими умови роботи для працівника, провести відповідні положення через колективний договір про заробітну плату, заохочення, преміювання тощо. Домовляється з адміністрацією щодо цього профспілка. Хотілося б, щоб це усі працівники розуміли.
– Як складаються стосунки профспілки з адміністрацією?
– Практично з 1986 року ми ідемо нога в ногу. Кажуть, що профспілки повинні іти проти адміністрації. Але я вважаю, що там, де профспілки з адміністрацією весь час "воюють", там ніколи не буде розвитку та здобутків. Ми маємо ставитися одне до одного з повагою як соціальні партнери. Тільки тоді, коли ми обговорюємо й вирішуємо усі питання разом, усе відбувається правильно й на користь колективу.
У 1996 році профспілка провела колосальний трудовий спір з адміністрацією. Але адміністрація у свою чергу розуміла, що тільки таким шляхом, такими діями профспілки, можна було вийти зі складного становища. І потім, скільки керівників не змінювалося, ми завжди знаходили порозуміння. Були буремні роки невиплат заробітних плат, але ми йшли разом до міської влади і погоджували. Були відпустки без збереження заробітної плати, ми з людьми говорили, переконували, не зараз, у крайньому разі наприкінці року, кошти все одно будуть виплачені, що з владою домовилися. Скільки я працюю головою профспілкового комітету, завжди нам вдавалося знайти спільну мову, й адміністрація до профспілки ставиться з повагою: приходять на наші профспілкові конференції, звітують перед колективом, разом проводимо святкові збори.
– Коронавірусна хвороба внесла у роботу медиків серйозні корективи. Як вона позначилася на діяльності Жовтоводської лікарні?
– Ми отримали від НСЗУ (Національної служби здоров'я України) пакет про надання послуг хворим на коронавірусну інфекцію. У листопаді-грудні було особливо велике навантаження. Через це ми не могли провести ювілейні заходи. Уже у січні, коли у Жовтих Водах був спад коронавірусної захворюваності, а нова хвиля до нас ще не докотилася, організували свято і вручили нагороди нашим медичним працівникам від імені адміністрації та профспілкового комітету. Хотів би відзначити, що протягом усього часу пандемії ми відчували суттєву допомогу Атомпрофспілки, особливо у 2019 році, коли хвороба накотила і потім стрімко поширювалася. Надходила також фінансова допомога від Східноїоб'єднаної організації профспілки на дезінфікуючі засоби й ремонт обладнання. Така допомога має особливо благородну мету і несе в собі найважливіше – турботу про людину. А нам, медикам, допомагає у збереженні найціннішого, що має людина, – здоров’я і життя.
Лілія Соколова