Головний напрям діяльності вашої профорганізації?

2024, 12
   

Пережити окупацію в Зоні відчуження

24.10.2023

Розповідь очевидця

Пережити окупацію в Зоні відчуження

Відповідальність перед новонародженою донькою і близькими, допомога односельців та відчуття того, що живеш на рідній землі — саме це допомогло Вікторії Штефан, співробітниці зони ЧАЕС, втриматися від відчаю та вистояти на початку повномасштабного вторгнення російських загарбників.

Пані Вікторіє, ви — корінна чорнобилянка?

Так, я народилася тут, звідси мої діди-прадіди. Після аварії на ЧАЕС моїх батьків з трирічною мною евакуювали, ми отримали квартиру в Бучі. До Чорнобиля я повернулася вже 2018 року. Спочатку просто приїхала до тітки на відпочинок після багатьох років напруженої роботи у банківській сфері. Згодом зважилася на переїзд, знайшла тут роботу. Нині я начальник кошторисно-договірного відділу служби капітального будівництва. І хоча зарплату економіста в Києві й тут не можна й порівняти, душевний спокій, який дарує життя на дачі, у селі Дитятки під Чорнобилем, для мене виявився ціннішим.

І саме в селі Вас застала звістка про війну?

Так. Десь о пів на шосту зателефонувала подруга, повідомила, що через Прип’ять йдуть танки. Спросоння — а я лише півгодини тому заколисала свою маленьку Катерину — навіть не повірила в те, що таке можливо. Була лише одна думка: це ж якими ідіотами треба бути, щоб пертися через Зону відчуження? Втім, потужний вибух, який пролунав неподалік, швидко переконав у тому, що повномасштабна війна дійсно почалася. Сон як рукою зняло. Я почала дзвонити близьким і переконувати, що в містах залишатися не варто.

Ви одразу вирішили нікуди не виїжджати з Дитяток?

На те було кілька причин. По-перше, з крихітною дочкою та мамою, яка зламала ногу і не могла пересуватися, можливостей для маневрів не було. По-друге, я розуміла: тут у мене є свердловина, є дрова — хай буде тісно, але в теплі! Бо що робити у місті, якщо не працюватимуть комунікації?

І для скількох людей Ваша дача стала прихистком?

Нас зібралося три родини, п’ятнадцятеро осіб. Серед них семеро дітей — наймолодшій не було й місяця, найстаршій — 16 років.

Чи вдавалося бодай якось уберегти малечу від переживань?

Звісно, коли навколо все гупало, ляскало і рвалося, діти лякалися. Тому я повсякчас їх переконувала, що нас не чіпатимуть, бо ми не військові. Дітям дали чіткий алгоритм дій: щойно вони чують якийсь гуркіт — негайно ховаються в хаті. Всередині ми облаштували підвал, однак зазвичай не бігали до нього. Я інтуїтивно відчувала, що для малих більшим стресом буде метушня і сидіння в підземеллі, ніж просто перебування в будинку.

Переконання «я в будиночку, а отже, нічого не станеться!» може спрацювати для дітлахів. Дорослі ж, напевно, усвідомлювали, що зіткнулися з безпрецедентною небезпекою?

Наше село було в оточенні, але, на щастя, не під окупацією. Росіян ми бачили тільки двічі, коли вони приїздили грабувати магазини на околицях. Виносили все, аж до жіночих прокладок і батарейок. Крали дитячі іграшки — потім з’ясувалося, що вони роздавали їх по сусідніх селах, видаючи за свою гуманітарну допомогу.

Та все одно воєнні дії розгорталися дуже й дуже близько від нас. Коли ти протягом 15 годин чуєш, як неподалік гуркотить танкова колонна — це страшно. Мого односельця і його сина, коли вони трапилися на очі танкістам, розстріляли на місці.

Коли над тобою пролітає ворожа авіатехніка, стає моторошно. А пілоти літали так низько, що я навіть зі своєю короткозорістю могла роздивитись, які на них окуляри і шоломи.

Та були й приємні моменти. Ви не уявляєте, як ми раділи, коли бачили, як збивають гелікоптер! Або підраховували, що на територію білорусі повернулося менше літаків, ніж вилітало. Говорячи про таку «радість», тільки згадую, якою пацифісткою я була до війни. Та я жука намагалася випадково не розчавити! А зараз стосовно цих нелюдів усе змінилося. Я радію їхнім смертям.

Яке випробування було найтяжчим?

Відсутність зв’язку. Ми не знали, що відбувається за кілька населених пунктів від нас, боялися, що їх уже просто немає. Не відомо було, що з нашими рідними, і ми не могли повідомити їм, що живі. Наші знайомі, знаючи, де ми лишилися, подумки поховали нас із сотню разів.

Тож коли ми знайшли місце, куди хоч трохи досягав мобільний зв’язок, були щасливі. Добре, що у чоловіка були залишки пального, щоб туди дістатися. Коли я змогла повідомити в робочий чат, що вціліла, колеги дуже раділи.

Згодом, після деокупації, прийшли і страшні звістки. Дізналася, що росіяни зробили з моєю рідною Бучею, де я росла і навчалася, скількох моїх друзів вони вбили.

То все ж, після всіх жахів, які вам судилося пережити, залишились і світлі спогади?

Так, і вони пов’язані з нашими односельцями. Ми безмежно вдячні нашій сільській голові Світлані Іванівні Онис. Ризикуючи життям, вона виїжджала з оточеного села і якимось дивом знаходила фермерів, які передавали молоко і м’ясо, знаходила гуманітарку. Потім розподіляла допомогу серед мешканців села. Без такої підтримки ми не змогли б пережити окупацію, наявних припасів не вистачило б на всіх . Тож я зрозуміла: в селі, де всі одне одного знають, тобі не дадуть померти. Єдність перед лицем загрози — це величезний здобуток українців.

«Атомник України» №22 (1144)

Читайте також:

11.06.2024
Профспілка підтримує трудовий колектив
Профспілка підтримує трудовий колектив
Суперечності між Міністерством енергетики України і Київським науково-дослідним та проєктно-конструкторським інститутом «Енергопроект» (КІЕП), який працює над комплексними проєктами будівництва...
04.06.2024
Мирний атом: від розщеплення до приручення
Мирний атом: від розщеплення до приручення
Кожної третьої суботи травня в Україні відзначають День науки. Як ніде в іншій сфері діяльності, наука присутня в атомній...
02.05.2024
Профспілки, святкуючи Першотравень
Профспілки, святкуючи Першотравень
Цього року близько чотирьох мільярдів людей у більш ніж 40 країнах світу матимуть можливість взяти участь у виборах. Це...
01.05.2024
Українським атомникам аплодували
Українським атомникам аплодували
Програми галузевого навчання та розвитку – невід’ємна складова співпраці Енергоатома з Паризьким центром Всесвітньої асоціації операторів атомних електростанцій...
останні публікації
24.06.2024
Міжнародна солідарність
З 18 по 20 червня 2024 року у Палаці парламенту в Бухаресті (Румунія ) проходив 11-й Конгрес Європейської федерації...
22.06.2024
Підтримка профорганізацій, які під окупацією
Семінар із такою назвою відбувся на початку червня у Львові за підтримки і фінансування Фонду ім. Фрідріха Еберта. Для...
23.06.2024
Одноденний заробіток кожного працівника - на ЗСУ
Акція «Допомога захисникам України» триває. Колектив Південноукраїнського енергокомплексу за рахунок відрахувань одноденних заробітків продовжує надавати підтримку військовим частинам,...
22.06.2024
Power to Union Youth
Під таким лозунгом наприкінці травня в Німеччині відбувся міжнародний молодіжний кемпінг, організований Європейською Конфедерацією профспілок і Конфедерацією німецьких профспілок....
21.06.2024
Парк техніки на Хмельницькій АЕС посилено
Будівельний кран має U-подібну стрілу, його максимальна вантажопідйомність становить 55 тон. Попри свої габарити, швидкість пересування машини може досягати...