ВОЇНИ СВІТЛА
ВОЇНИ СВІТЛА
«Війна вчить ще більше цінувати життя»
Про військове життя комбінатівця Руслана можна зняти трисерійний фільм. Сумлінна строкова служба в армії, перший бойовий досвід під час участі в антитерористичній операції і подальше загартування воїна-захисника під час повномасштабного вторгнення… Про події, враження, емоції та внутрішні зміни в характері Руслан відверто розповів пресслужбі ДП «СхідГЗК».
Наш співрозмовник працює підземним стволовим на Смолінській шахті ДП «СхідГЗК». Прийшов на підприємство 20 років тому. Починав гірничоробочим, а з 2009 року почав працювати підземним стволовим.
Уперше військовий однострій Руслан приміряв під час строкової служби. Півроку «учебки», рік — у 17-й окремій танковій бригаді. Набув досвіду, знань, але не думав, що вони знадобляться йому в реальному житті.
Родина, робота, домашнє господарство… Традиційний життєвий уклад роботящого смолінчанина у 2014 році перервав початок антитерористичної операції.
Ризикуючи собою, рятували бойову техніку
Протягом року Руслан проходив службу в 93-й окремій механізованій бригаді «Холодний Яр». Потім чотири місяці перебував безпосередньо у зоні бойових дій на запеклому Донецькому напрямку. Його підрозділ розташовувався в районі села Тоненьке, неподалік селища Піски.
На Руслана та його побратимів була покладена важлива місія. У складі евакуаційного взводу займався вивезенням пошкодженої у боях бронетехніки за допомогою спеціального танка-тягача. Військова професія нашого героя називалася «такелажник».
«Виїжджали під обстрілами, коли арта крила нас вогнем, — згадує Руслан. — Але ж треба було виконати завдання. Ми всі знаємо, яку цінність для військових має техніка. З «голими руками» на ворога не підеш. Тому пошкоджені машини мали бути доправлені в більш безпечне місце та відремонтовані, щоб знову використовуватись у бойових умовах. Рятувати техніку доводилося, ризикуючи собою.
Наприкінці січня 2015 року ми поїхали у Піски, щоб забрати підбиту БМП, яка підірвалася на міні. Коли перебували біля цієї машини, почався артобстріл. На щастя, обійшлося без уламкових поранень. Але ж отримали мінно-вибухові травми (контузії). Побратими відвезли нас спочатку до штабу, потім до госпіталю. Далі — лікування, реабілітація, відпустка».
У квітні 2015 року Руслан повернувся додому та продовжив працювати на Смолінській шахті в рідному колективі.
25 лютого — без вагань до військкомату
Початок повномасштабного вторгнення для багатьох українців став як грім серед ясного неба. Але справжні патріоти рідної Батьківщини довели, що готові дати гідну відсіч підступному ворогу.
Ні хвилини не вагався й Руслан: 25 лютого рішуче пішов до військкомату, щоб стати до лав ЗСУ та зі зброєю в руках захищати Україну.
«Ми з хлопцями думали, що вирушимо у свої бригади, де проходили службу під час АТО, — розповідає захисник. — Але нас вирішили направити до однієї з бригад ТРО ЗСУ. Дії ворога на початку повномасштабного вторгнення були непередбачувані, тому треба було захистити кожен населений пункт. Спочатку ми перебували в Новоукраїнці, потім в інших селах та містечках в напрямку Миколаївської області. Восени рушили на Херсонський напрямок. Попереду рухалися штурмові бригади, а завдання ТРО полягало в утримуванні оборони, захисті від можливих провокацій.
Із танкістів я перекваліфікувався в мінометники. Наш взвод розташувався на правому березі Дніпра. А на протилежному боці стояли орки, які могли вирішити форсувати річку. Щоб запобігти таким діям, треба було пильнувати.
Бувало, намагалися проникнути на територію ворожі ДРГ. Але добре спрацьовувала наша розвідка. Зустрічатися з диверсантами не доводилося: до нас вони не доходили. А ось ворожа артилерія розслабитися не давала: міномети, «гради» добряче поливали вогнем. Ну й ми у відповідь не мовчали: «працювали», як то кажуть, туди, куди можна дістати».
Зона бойових дій — це постійна небезпека
«Пригадую, як нас «привітали» з Новим 2023 роком. Вийшли ми з бліндажа зателефонувати рідним, а тут — прильоти. І все — за лічені секунди. Чую, що уламки пролетіли повз мене та забарабанили по покрівлі… А ось мого побратима зачепило, дістав поранення. Лишився живий, слава Богу.
До цього, звісно, важко звикнути, коли щомиті може щось прилетіти, вкрити… Тобто ти ніколи не відчуваєш себе у безпеці, постійно насторожі. І розумієш — якщо пощастить, то все буде добре…
Колись стояли наші хлопці на спостережному пункті, а на них дрон скинув гранату ВОГ. Двоє бійців отримали поранення та були доправлені в госпіталь. Одного з них врятувати не вдалося.
Серйозна небезпека — замінована територія. Ми перебували у місцях, які раніше були під окупацією. То орки, звісно, залишили після себе «сюрпризи». Тому ми були дуже обережними.
Не можу забути обличчя місцевих людей, які пережили окупацію. Нас зустрічали зі сльозами щастя на очах. Раділи, що дочекалися! Виносили смаколики, бабусі пекли млинці, пригощали, як могли. Незабутні емоції».
Варто ставитися один до одного уважніше
Руслан звільнився зі служби в ЗСУ 1 червня 2023 року. Вдома його тепло зустріла кохана дружина та сини — 15, 14 та 6 рочків. Вони так чекали татуся та раділи, що він повернувся додому!
На запитання: «Чи змінилися ваші погляди на життя під час участі у бойових діях?» Руслан відповідає, що так: «Звісно, зміни відбулися. Замислився про деякі речі та дійшов висновків: якщо хочеш щось зробити — роби це одразу, не тягни, не відкладай на потім. Живи сьогодні. Треба цінувати життя, друзів, близьких. Варто взагалі шанувати людей, ставитися один до одного добріше, уважніше.
Користуючись нагодою, хочу подякувати усім волонтерам, які підтримують військових. Це велика допомога! Активно займається волонтерством мій сусід Василь, він приїжджав і до нашого підрозділу, привозив корисні речі. Це дійсно сміливість, коли цивільна людина їде до зони бойових дій, не лякаючись обстрілів, які там тривають повсякчас, та везе допомогу.
Хочу привітати зі святом усіх військовослужбовців ЗСУ, особливо своїх побратимів. Бажаю міцного здоров’я, терпіння, щоб якнайшвидше скінчилася ця жахлива війна і вони повернулися додому цілими та неушкодженими!»
«Атомник України» №27 (1149)