Атомпрофспілка імпонує
Атомпрофспілка імпонує
Член ЦК Атомпрофспілки, голова первинної профспілкової організації НПП «Подільські Товтри» Олександра Кучинська: «Атомпрофспілка імпонує тим, що дбає про людей. Ми покладаємо на неї великі надії»
Коли розповідають про Національний природний парк «Подільські Товтри», що на території Хмельницької області, то обов’язково наголошують, що це один з найбільших природних парків не лише в Україні, а й у Європі, територія його природно-заповідного фонду — 261 тис. 316 гектарів. «Крайня точка парку на відстані 97 км, ми обслуговуємо три адміністративні райони області — Городоцький, Чемеровецький та Кам’янець-Подільський, — каже директор НПП Олег Янковський, який очолює його з лютого 2007 року. — Парк дуже цікавий своїм географічним розташуванням, неповторними місцями, а наш Кам’янець-Подільський посідає третє місце після Києва та Львова за своїми історичними пам’ятками. Природні ландшафти — майже у первозданному вигляді, ми намагаємося зберегти їх, а ще тваринний і рослинний світ цього куточка Поділля». Тому й закономірно, що «Подільські Товтри» у 2008 році посіли одне з перших місць у номінації «7 природних чудес України», а згодом ще й увійшли разом з Асканією Нови у номінацію «7 чудес світу».
На території парку розташовані прекрасні каньйони, висота яких в окремих місцях сягає 70 метрів. Бакотська затока площею 1590 га зі скельним монастирем — це унікальне місце, яке має свою історичну цінність. «На жаль, охоронне свідоцтво на цю давню споруду видане громадській організації «Бакота», хоча це територія парку і він має охороняти її разом з монастирем. Так у нас буває...», — з сумом констатує Олег Йосипович.
«Скельний монастир був віднайдений у XIX столітті професором Антоновичем, — розповідає кандидат біологічних наук, професор кафедри біології та методики викладання Кам’янець-Подільського національного університету, колишній заступник директора з наукової роботи НПП «Подільські Товтри», а нині старший науковий співробітник парку Людмила Любінська. — Вчений знав з документів про існування монастиря, коли прийшов сюди, частина скали була відвалена і його погляду відкрилася невеличка скельна церква з трьома поховальними печерками. За радянських часів це була закрита прикордонна територія. І лише у 1996—1997 роках працівники парку прочистили туди дорогу...»
Людмила Григорівна — відома у науковій царині людина, багато років працює у галузі природоохоронної діяльності, є головою громадської організації товариства Подільських природодослідників та природолюбів, на громадських засадах — головний ботанік Хмельницької області. А ще — активний член Атомпрофспілки. Та про це — дещо пізніше. А спочатку вона розповіла про те, що ідея про створення національного природного парку належала відомим усій країні науковцям — ботанікам, географам ще у 70-х роках минулого століття. Вони мріяли про створення Подільського НПП, який би об’єднував Тернопільську, Хмельницьку, Вінницьку області. Але на заваді стали адміністративні проблеми, отож процес затягнувся майже на 20 років. «Я підключилася до створення парку у 1985 році, навчаючись в аспірантурі при Інституті ботаніки. Зі своїми колегами створювала природоохоронні заповідні об’єкти, які згодом стали базою для НПП», — каже Людмила Любінська. Вона розпочинала свою роботу у Кам’янець-Подільському ботанічному саду, викладала екологію у місцевому сільськогосподарському інституті, працювала у Дністровській екологічній інспекції, а потім шість років — у «Подільських Товтрах».
Як заступник директора з наукової роботи, вона доклала чимало зусиль, щоб налагодити цікавий і змістовний еколого-просвітницький процес у навчальних закладах міста і району, в офісі парку відкрили відповідний центр. Коштів на це бракувало, тому постійно вигравали гранти зарубіжних організацій, завдяки чому проводили дитячі екологічні табори, різноманітні акції, спрямовані на пожвавлення цієї роботи. У НПП є хороша бібліотека, яка дісталася у спадок від Подільського географічного товариства, прекрасний музей з архівами, де можна побачити кістки мамонта, відбитки давніх рослин і тварин, молюсків, усе, що було колись на цій території. На базі «Подільських Товтр» проводяться заняття для учнів шкіл та студентів вишів. «Кам’янець-Подільський національний університет і парк має науково-навчальний комплекс, де виконують свої дослідницькі роботи наші студенти, магістранти, науковці, — розповідає Людмила Любінська, — це дуже важлива взаємна праця, є можливість розширити інформацію про ті природні багатства, які є у національному парку. Представники освітянських установ беруть активну участь у наших дослідженнях. На нашій базі працює Мала академія наук, є діти, які перемагають у різноманітних конкурсах. Так, наприклад, учень місцевої гімназії Євген Деніс посів перше місце у республіканських змаганнях і третє місце на Всесвітньому конкурсі — захисті екологічних проектів. Нині він студент національного університету. До нас на практику приїжджають студенти з багатьох вишів України, бо парк багатий своїм різноманітним рослинним і тваринним світом, ландшафтами. Тут щорічно проводяться Всеукраїнські та міжнародні конференції, семінари, симпозіуми. Маємо прекрасні зв’язки з багатьма природними парками світу».
«Ми організовуємо дуже цікаві екскурсії, — продовжує далі розповідь науковець. — одна з них — нічна, вперше проведена в Україні — «Кажани Кам’янець-Подільського». Відвідати її змогло чимало людей. Справа у тому, що на нашій території є багато видів кажанів, які мають охоронний статус на міжнародному рівні, вони живуть у фортецях на території парку». Розвиваючи цю тему, директор Олег Янковський зауважив, що такого поселення кажанів, як у «Подільських Товарах», немає ніде — ні в Криму, ні в Карпатах. І що існує програма, розроблена співробітником парку, за якою відслідковуються місця їх перельотів, робляться штучні гніздування. Влітку ці летючі тваринки знищують усіляких шкідників у садах, тому не потрібно застосовувати ніякої хімії...
А ще Олег Йосипович акцентував увагу на безлічі проектів, які втілюються у життя на території парку останнім часом. Зокрема, відновлення і контроль за стадом диких кабанів, яке налічує нині майже 300 особин. Як керівника його непокоїть промисловий вилов риби, який він називає «хапспособом», «бо ми того ж дністровського судака чи ляща скоро у Червоній книзі побачимо», контролюють тут полювання на диких кіз та зайців, проводять рейди, складають протоколи і направляють на розгляд суду.
«Уже четвертий рік вирощуємо горіхові гаї, доводимо, що вони можуть виживати на наших вітряних Дністровських схилах. Планів багато, головне, щоб була користь народному господарству, — каже директор. — У нас прекрасні зони відпочинку, зі зручностями, викопаними криницями, облаштовані столиками, лавочками, з місцями для багаття. Беремо за це з відвідувачів парку, туристів символічну плату».
У колективі «Подільських Товтр» 65 членів профспілки. Її з 2002 року очолює Олександра Кучинська. Про профлідера Олег Янковський відгукується як про висококваліфікованого фахівця (вона нині — начальник науково-дослідного відділу), трудолюбиву і контактну людину, з якою приємно працювати. А її колега Людмила Любінська додає, що Олександра Петрівна, як голова первинки, грамотна і обізнана у питаннях профспілкового життя, багато читає відповідної літератури, постійно консультується з фахівцями Атомпрофспілки. А головне — уміє захищати людей, допомагати їм. «Для неї не існує «хороших» і «поганих» членів колективу. Вона завжди на боці справедливості і виважено вирішує усі проблемні питання. Сповна віддається цій складній роботі, альтернативи їй на сьогодні у колективі не бачу».
Родом Олександра Петрівна з Городоцького району, виховувалася у сільській родині. Змалечку батьки привчали своїх чотирьох дітей бути працьовитими і самостійними. Вони виконували всю роботу по господарству, у кожного були свої обов’язки, росли дуже дружними. Після закінчення школи вирішила вступати до харчового технікуму, що у Кам’янці-Подільському. Вийшли з однокласницею з дому, пройшли три села, аж поки їх не наздогнав автобус... Робота на хлібозаводі, куди прийшла молода дівчина, була дуже важкою, у три зміни. Кортіло мати вищу освіту, бо тоді б мала змогу працювати в одну зміну. Отож вступила до Львівської політехніки, за фахом — інженер-хімік-технолог. Її трудовий стаж — понад 40 років, 17 з яких — працює у «Подільських Товтрах».
Коли було створено НПП, Олександру Кучинську запросили сюди лаборантом, працювали з колегою за сумісництвом за 40 грн. на місяць, згодом запропонували ставку фахівця, потім очолила лабораторію. З 2004 року аж до реорганізації у колективі була заступником директора з наукової роботи. Знають її як досвідченого організатора науково-дослідної, природоохоронної та еколого-освітньої діяльності. Вона виконує обов’язки секретаря науково-технічної ради НПП, організовує виконання робіт за темою «Літопис природи», розробляє природоохоронні рекомендації та перспективні програми екологічного спрямування, здійснює моніторингові дослідження екологічного стану природно-ландшафтних екосистем. Є автором понад 100 наукових публікацій, брошур, буклетів та співавтором монографії «Управління водно-болотними угіддями Кам’янецького Придністров’я», за яку, до речі, нещодавно разом з колегами отримала нагороду у номінації «гуманітарні науки» — диплом Хмельницької обласної ради.
Олександра Петрівна співпрацює з громадськими організаціями, установами та органами самоврядування, член громадської ради при Кам’янець-Подільській міській та районній організаціях, організатор обласних, регіональних, міжнародних конференцій, семінарів, круглих столів екологічного напряму. І ось до цієї напруженої громадської роботи додалося у 2002 році ще й профспілкове навантаження.
Коли її обрали головою первинки, постало питання, до якої профспілки пристати. «Я відразу запропонувала Атомпрофспілку, бо мені імпонувало пряме підпорядкування. Тут ні район, ні область над тобою «не висять», налагоджено тісний зв’язок з аналогічними природними парками, первинні профспілкові організації яких входять сюди. І коли у мене запитують, які переваги має Атомпрофспілка порівняно з іншими профспілками, наголошую на тому, що це сильна і самостійна організація, лідери якої мають вплив і авторитет на усіх рівнях. Вона імпонує тим, що дбає про людей, ми покладаємо на неї великі надії. Тут оперативно вирішуються проблемні питання. Велика перевага її й у тому, що є можливість вчитися профспілковій роботі. Регулярні семінари, які проводять фахівці Атомпрофспілки, — це відчутна допомога у нашій роботі», — каже профлідер.
Один з таких семінарів у червні поточного року було проведено на базі НПП «Подільські Товтри», його активним організатором була Олександра Кучинська. Вона зізнається, що їй цікаво бувати на таких семінарах ще й тому, що є можливість спілкуватися з іншими колегами, переймати позитивний досвід, а потім впроваджувати його у себе. На часі — укладання нового колективного договору. І тут без допомоги Атомпрофспілки не обійтися, треба буде консультуватися, враховувати усі пропозиції.
«Атомпрофспілка може нас захистити — і це головне. Дуже важливі для нас постійні юридичні консультації, бо сьогодні постійно змінюється законодавство. Не секрет, що люди зараз втрачають усіляку віру у захисті, в тому числі і профспілок. Але коли бачиш, що така маленька організація, як наша, перебуває під опікою великої і самостійної організації — Атомпрофспілки, то це додає надії і оптимізму, — каже профспілковець з великим стажем Людмила Любінська, яка ще у студентські роки обиралася профгрупоргом, була членом профкому університету і нині бере активну участь у профспілковому житті НПП «Подільські Товтри». — Вважаю, що працівники природоохоронних організацій вносять свій позитив у нашу спільну справу. Я спілкуюся з багатьма колегами з Хмельницької АЕС, були друзі на недобудованій Кримській АЕС, на Чорнобильській. мій чоловік, нині працівник національного парку Микола Рябий, після аварії на ЧАЕС працював у зоні впливу четвертого реактора і отримав високу дозу опромінення, тому знаю, яким важливим є для атомників усвідомлення цінності нашої природи, її багатства і унікальності. Природоохоронці завжди нагадують: пам’ятайте, яка краса навколо нас! Якщо ми її загубимо, то загубимо й себе».
Людмила Гап’юк,
фото автора