2020, 12-13
   

Інститути життя Руслани Пасечник

18.01.2013

Інститути життя Руслани Пасечник

З дитинства Руслана запам’ятала життєве правило, якого вчила її мама. А вона казала: «Ніколи і ні на кого не ображайся, доцю. Бо якщо людина хотіла тебе образити, не дай можливості їй возрадуватися, що вона добилася свого. А якщо зробила це ненароком, то сама вже давно картає себе...». «Це правило тримає мене по життю, допомагає у спілкуванні з людьми», — каже голова первинної профспілкової організації відокремленого підрозділу «Складське господарство» ДП НАЕК «Енергоатом» Руслана Пасечник.

Мама пішла з життя, коли Руслані було сім рочків. Вони залишилися з батьком удвох з чотирирічним братиком. Деякий час з ними жила бабуся, а потім малому Васильку за матір стала старша сестричка. Вона опікувалася ним завжди. Зуміла сама здобути вищу освіту (і не одну!) і брата примусила. Спочатку дівчина після закінчення восьмого класу поступила у Сарненське вище училище на нівелювальника. З відзнакою закінчивши його, зрозуміла, що училище — це не межа в освіті, подала документи у Харківський фінансово-економічний інститут на факультет «економіка підприємств». Провчившись чотири роки на стаціонарі, змушена була за рік до захисту диплома перевестися на заочне відділення і повернутися додому, до Кузнецовська, бо у тата почалися проблеми зі здоров’ям.

Брат підріс і треба було думати про його подальше навчання після закінчення технікуму. І хоч він дуже боявся вступати до вищого навчального закладу, бо знань було недостатньо, умовила його подати документи у Рівненський інститут водного господарства на механічний факультет. «Важливу роль у нашому житті відіграють небайдужі люди і звичайнісіньке везіння. У приймальній комісії інституту був викладач із Сарненського училища, який добре мене знав, — розповідає Руслана Василівна. — Він сказав, що на механічний факультет абітурієнти складають іспити в один день і в одній аудиторії з абітурієнтами факультету менеджменту. Запропонував мені поступати разом з братом і допомогти йому. В підсумку — брат поступив та ще й на бюджетне місце! Склала іспити і я, правда, на заочне відділення».

Яким же було здивування Руслани, коли у серпні їй надійшов виклик на навчання. Через рік вона вже й так мала стати дипломованим спеціалістом, навіщо та друга освіта?

Але тато сказав: «Навчання за плечима не носити. Вчись, доню, тим паче, ти така, що й малого витягнеш». Брат успішно закінчив інститут і вже багато років Василь Васильович Кравчук працює на РАЕС, починав слюсарем в енергоремонтному підрозділі, нині — старший майстер. Він одружений. Має двох діток.

Підростає синочок Дмитрик і у Руслани Василівни з чоловіком Олександром Миколайовичем. Окрім того, вона ще й дуже молода ... бабуся. Бо падчерка, яку виховувала, як рідну доньку, подарувала їм онуку. Життя складається якнайкраще, треба тільки радіти йому, але огортає, все ж таки, смуток, бо дуже шкодує Руслана за батьками (тата не стало три роки тому). «Поки батьки живі, до тих пір ми діти», — каже вона. Руслані Василівні довелося подорослішати дуже рано, навчитися триматися на плаву у цьому житті та ще й допомагати іншим.

Ось ця її готовність допомогти ближньому, а ще небайдужість, активність, чіткі життєві орієнтири і відіграли, напевно, вирішальну роль у обранні її головою такої не простої за структурою профспілкової організації, як у ВП «Складське господарство» ДП НАЕК «Енергоатом». Завідувачка першого складу Рівненського відділення Тетяна Брой так охарактеризувала профспілкового лідера: «Вона дуже людяна і порядна». Такі слова доводилося чути щоразу від спілчан, коли йшлося про Руслану Пасечник. «Вона дуже хвилюється за колектив». «До неї можна звернутися з будь-якого питання, обов’язково допоможе».

Датою народження складського господарства Енергокомпанії вважають 22 серпня 2008 року. Рівненське відділення організувалося найпершим, воно почало діяти з 1 січня 2009 року, за рік ще три відділення приєдналися. У березні цього ж року було створено і профспілкову організацію. «Ми як маленькі сліпі кошенята були, не знали, куди приткнутися, — розповідає Руслана Василівна. — Спочатку на загальних зборах колективу прийняли рішення, що не будемо виходити з профспілкової організації ВП РАЕС. Протокол зборів і звернення надіслали до ЦК Атомпрофспілки, але звідти повідомили, що законодавство не передбачає таке членство, бо різні виробництва. Нам довелося організовувати свою окрему профспілкову організацію. Я була переобрана з голови цехкому на голову первинної профспілкової організації ВП «Складське господарство». І почалася наша діяльність. Найважче чомусь було нам згуртувати Хмельницьке відділення. Там велося багато дебатів, ставилася велика кількість запитань, на які я на той час не могла відповісти. Зокрема, як має працювати така, розкидана по різних містах, профорганізація, як працівники перебуватимуть на квартирному обліку, як оздоровлюватимуться... Я й гадки не мала, як це все зібрати докупи. У складське господарство я перейшла з Рівненської АЕС, де працювала економістом у цеху дезактивації. Двічі обиралася головою цехової організації, стільки ж була заступником голови. Профспілкову роботу знала, але тут я — окрема юридична особа, відповідаю і за людей, і за кошти. Мене лякала оця віддаленість відділень одне від одного, до того ж Запорізького — аж 1200 кілометрів... Як працювати, коли не всі односпілчани поруч?

Але досвід такої роботи прийшов з часом. І ось первинка вже чотири роки діє, люди задоволені. Директор наш, Андрій Майстренко, молодий, енергійний, з жовтня 2008 року очолює складське господарство. Знайшли з ним порозуміння у роботі, якщо не вдається дійти спільної згоди, є стіл переговорів. Дебатуємо, коли потрібно, але протистояння немає.

На обліку у нашій профорганізації 320 працівників з усіх чотирьох відділень. Любимо повторювати, що ми маленькі і мобільні. І ця мобільність ще більше згуртовує нас. Кожна АЕС має свою специфіку роботи, до якої люди звикли. А коли їх від’єднали, кожен вимагав свого, треба було знаходити «золоту середину». Мені довелося поєднати чотири напрями роботи. Я переймала досвід усіх, брала найкраще. Зараз співпрацюю з усіма головами профспілкових організацій АЕС, вони мені допомагають. Хоча спочатку не сприймали всерйоз. Нині ж до нас прислухаються.

У всіх чотирьох відділеннях обрані голови цехкомів: на РАЕС та ЗАЕС — комірники Галина Коржевич і Марина Тагірова, на ХАЕС та ЮУАЕС — начальники дільниць вхідного контролю Наталя Іванюк і Микола Дорошенко. Контактуємо з ними регулярно, маємо мобільний корпоративний зв’язок. Є ще селекторний у директора. Ми чуємо все керівництво, а воно нас. Можна поставити будь-яке запитання і отримати на нього оперативну відповідь. Допомагають мені у роботі обрані до профкому стропальник Олег Скібчик, завідувач складу Михайло Коханець (це мій заступник), головний інженер Леонід Скиба. Це люди, для яких профспілка не порожній звук. Я взагалі вважаю, що це хребет, на якому усе тримається. Адміністрація — це виробництво, у неї своє завдання, але ж ці завдання виконують люди, за якими стоїть профспілка. Дуже важливо, що маємо дійовий єдиний Колективний договір Компанії, який захищає нас від усіляких негараздів. І найголовніше, що ми можемо у різні важкі моменти захистити нашого спілчанина, підтримати його.

Я голова профорганізації, звільнена від основної роботи тільки на півставки, а так працюю економістом складського господарства, здійснюю соціальні виплати працівникам по колдоговору. Я бачу, як працюють усі його пункти.

Є таке положення у колдоговорі НАЕК, як матеріальна допомога на лікування, там записано, що людина може отримати її, якщо буде висновок відділу охорони здоров’я. У нас на підприємстві не має такого відділу і ми не могли цим положенням скористатися. Я неодноразово просила, щоб цю приписку прибрали, довела, що тут достатньо висновку медико-санітарної частини. Тепер наші працівники мають право отримувати матеріальну допомогу згідно з цим положенням. Може, тому, що наша профспілкова організація малочисельна, нам трошки легше працювати, ніж тим же профорганізаціям АЕС, наприклад.

На АЕС оздоровлення працівників проводиться згідно з укладеними договорами з оздоровницями. У нас таких угод немає, зазвичай спілчанин пише заяву, додає довідку і ми замовляємо йому лікування чи оздоровлення у конкретному санаторії чи будинку відпочинку, саме туди, куди людині потрібно по її захворюванню. На рік припадає до двадцяти таких найрізноманітніших оздоровниць.

Мої побажання колегам, усім спілчанам напередодні дня народження Атомпрофспілки — 23 січня — це, насамперед, здоров’я, сімейного затишку, добробуту і підвищення зарплат. Нехай здійснюються всі бажання. Навіть найфантастичніші!»

— У вас такі були?— запитую у співрозмовниці. — Були, — відповідає. — Минулого літа заклопотана йшла пішки з роботи і глянула на бігборд, який висить у центрі Кузнецовська, а там реклама зі знижками на відпочинок в Єгипет, Туреччину... Далі по дорозі — турагенція. Зайшла поцікавитися, скільки коштуватиме путівка до Єгипту на двох з дитиною на 12 днів. Там назвали суму, яка була мені по кишені. Треба було лише узгодити з директором двотижневу відпустку. Він дав згоду. Повернулася з відпочинку окриленою, з новими силами і бадьорістю. Хоча і в повсякденні мені енергії не позичати, я постійно у русі. На роботу приходжу дуже рано, на свіжу голову вирішую всі питання. Якщо щось не виходить, керуюся чудовим висловом Скарлет, героїні роману Маргарет Мітчелл «Віднесені вітром»: «Про це я подумаю завтра...»

Завершуючи нашу розмову, Руслана Василівна розповіла таку духовну притчу: «Їде чоловік у трамваї і бурмоче: дружина — криклива, донька — лінива, робота — ненависна, начальник — деспот... А позаду нього стоїть ангел і дивується: ну що за чоловік такий, щодня у нього одні і ті ж бажання». Якщо ти кажеш собі, що все погано, воно так і буде, бо думки матеріалізуються, впевнена моя співрозмовниця. «Ми не маємо права у нашому ритмі життя налаштовувати себе на негатив, розслаблятися у своїй роботі. Мені люди довірили захищати їхні інтереси. Я не можу підвести їх».

Людмила Гап’юк

 

Читайте також:

11.03.2020
 «Не складаємо зброї! Діємо єдино!»
«Не складаємо зброї! Діємо єдино!»
Голова СПО об’єднань профспілок, Голова ФПУ Григорій Осовий прокоментував відкликання з парламенту законопроєкту про працю № 2708 у...
06.03.2020
Утримати атом, або Хто очолить «Енергоатом»?
Утримати атом, або Хто очолить «Енергоатом»?
Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» — під яким кутом на цю назву не дивись, а думка про...
05.03.2020
ООН раскритиковали украинское правительство
ООН раскритиковали украинское правительство
Законотворческие инициативы Комитета ВР по вопросам социальной политики и Министерства экономики Украины в сфере трудового законодательства и профсоюзной деятельности...
03.03.2020
На ЮУАЕС обговорили ринок допоміжних послуг
На ЮУАЕС обговорили ринок допоміжних послуг
На майданчику Южно-Української АЕС 27 лютого під головуванням керівника Дирекції з інвестицій і перспективного розвитку ДП «НАЕК «Енергоатом» Тетяни...
останні публікації
02.04.2020
ЮУАЕС місячний план виконала на 100,2%
Внесок Южно-Української АЕС у загальний місячний виробіток енергокомплексу склав 2 млрд 111 млн 500 тис. кВт-год, Ташлицької ГАЕС –...
02.04.2020
Запобігання COVID-19 у зоні відчуження
На нараді розглядалися питання організації відповідних заходів, проведення оперативних дій, спрямованих на недопущення занесення і поширення коронавірусної інфекції COVID-19...
01.04.2020
Атомпрофспілка нагадує владі про закони
Атомпрофспілка звертає увагу на те, що кваліфікаційні вимоги до керівника оператора українських АЕС були прийняті після аналізу причин аварії...
01.04.2020
Опитування для оцінки впливу пандемії
Опитування для оцінки впливу пандемії на діяльність громадянського суспільства...
31.03.2020
100% зарплати, досягнутих профспілками
Працівники в Європі, які постраждалі від кризи, спричиненою пандемією коронавірусу, й надалі отримуватимуть до 100% своєї звичайної заробітної плати...