Чому все більше країн хочуть мати атомні станції?
Чому все більше країн хочуть мати атомні станції?
Через 30 років після катастрофи в Чорнобилі позиції атомної енергетики в світі зміцнюються. Нині в 15 країнах будується 60 атомних реакторів. До ядерного енергетичного клубу хочуть долучитися все нові й нові країни на всіх континентах. Яке ж місце в світі посяде атомна енергетика в нинішньому столітті? І чи можна стверджувати про безперечний ренесанс ядерної енергетики нині?
На додаток до 60 реакторів, які зараз споруджуються, в різних країнах ще заплановано будівництво 160 атомних реакторів. А пропозиції щодо будівництва існують ще щодо 300 додатковий реакторів. Тобто будівництво, проектування або плани стосуються нині півтисячі атомних реакторів на всіх континентах. Окрім того – зокрема в США – активно продовжується технічне життя вже існуючих старих реакторів.
У світі існує надзвичайна потреба в електроенергії. Не зважаючи на заходи енергозбереження і енергоефективності, лампочок, електроплит, комп’ютерів і телевізорів у світі більшає і їм потрібен електрострум.
Окрім того, атомна енергетика вважається стабільною – вона не залежить від сезонних чи добових коливань, чи від погоди, як деякі види відновлювальної енергії. Не зважаючи на Чорнобиль, все одно атомна енергетика є порівняно чистим джерелом енергії.
Де розташовані діючі атомні реактори у світі? (Джерело: Penn State University, США)
Але чи можна говорити, що атомна енергетика вабить країни, які наразі не мають атомних станцій тим, що це є певний престижний клуб?
«Це – значною мірою імідж, який атомна енергетика собі довго створювала. Тобто начебто висока технологічність… Але якщо ми подивимось, то з точки зору технологій, там кипить вода. Навіть двигун внутрішнього згорання має більш прогресивну технологію», – каже в інтерв’ю Радіо Свобода експерт з атомної енергетики Національного екологічного центру Олексій Пасюк.
«На Заході – там більш така консервативна оцінка, а в Україні люди, відповідальні за енергетичну стратегію, продовжують вважати, що за атомною енергетикою майбутнє і існує небажання подивитися, що ж дійсно відбувається у світі», – додає він.
Джонатан Кобб, речник Всесвітньої ядерної асоціації (Лондон) в інтерв’ю Радіо Свобода визнає, що ядерний енергетичний клуб має певний престиж, але закликає не перебільшувати цей момент.
«Я думаю, що країни можуть мати певну гордість від того, що вони мають атомну енергетики. Але треба враховувати те, що технологія атомної енергетики вже використовується більше 60 років – це вже дуже гарно розроблена технологія, яка використовується трьома десятками країн у світі. Тому не думаю, що тут обов’язково йдеться про престиж», – каже Джонатан Кобб.
Хто хоче мирного атому?
Відповідно до даних Всесвітньої ядерної асоціації, країни, які не мали атомних станцій, але хочуть їх мати, можна поділити на кілька груп:
Країни, де нині будуються атомні електростанції: Білорусь, Об’єднані Арабські Емірати.
Контракти підписані на будівництво АЕС і гарно розвинута інфраструктура: Литва, Туреччина, Бангладеш, В’єтнам.
Розроблені плани, формується нормативна база для будівництва АЕС: Польща, Йорданія, Єгипет.
Плани – на фінальній стадії, очікується остаточне рішення: Таїланд, Індонезія, Казахстан, Саудівська Аравія, Чилі.
Плани – в розробці: Ізраїль, Нігерія, Кенія, Лаос, Малайзія, Марокко.
Триває серйозне обговорення ідеї побудови АЕС: Намібія, Монголія, Албанія, Сербія, Хорватія, Естонія, Латвія, Азербайджан, Катар, Судан, Венесуела, Болівія, Перу.
Як бачимо, серед цих країн є й такі, які навряд чи можна назвати нині дуже технологічно розвинутими. Але ж атомна енергетика – це досить складна річ і навіть – як свідчить Чорнобиль – небезпечна.
«Атомна енергетика, навіть якщо взяти до уваги Чорнобиль, як джерело енергії, вона досить безпечна. Теплова електроенергія шкодить довкіллю планети вже самим фактом свого існування, коли працює. Але треба пам’ятати, що якщо хтось хоче мати атомну енергетику, то це потребує багатьох років підготовчої роботи. І деякі країни, які хотіли б мати атомну енергетику, розуміють, що не зможуть збудувати атомну станцію ще одне чи два десятиліття. І тому певні країни, які сьогодні є такими, що розвиваються, можливо, будуть розвинутими через 10 чи 20 років», – каже Кобб в інтерв’ю Радіо Свобода.